Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
Геббельс закликав населення чинити самосуди над американськими та англійськими льотчиками, які викинулись на парашутах з палаючих літаків.
Проте не всіх полонених американських та англійських льотчиків спіткала така доля. Деякі з них попадали до таборів для військовополонених, і навіть не до загальних, а до спеціальних, досить комфортабельних; тоді співробітники німецької іноземної секретної служби допомагали офіцерам і синам впливових у своїй країні людей, тікати звідси і забезпечували їм всякі вигоди й цілковиту безпеку під час втечі.
Вайс виконував тепер доручення, зв'язані з перевезенням таких військовополонених. В його розпорядження виділили «Оппель»-фургон з потужним мотором; фургон був споряджений потайним сейфом, радіопередавачем і містким баком для пального.
Вже двічі Вайс перевіз пасажирів через кордон: один раз — через швейцарський, другий — через шведський. Однак цим завдання не обмежувалось.
Сейф у його «Оппелі» був заповнений золотими зливками з клеймом німецького Рейхсбанку.
Золото треба було покласти у Швейцарському банку в сейф, абонований СД.
За законами Третьої імперії вивезення золота за межі рейху вважалося державною зрадою. Спроба нелегально вивезти з країни золото або валюту каралася стратою.
І пасажир, і вантаж, які Вайс повинен був вивезти в своєму «Оппелі» за кордон, однаково становили для нього смертельну небезпеку, хоч робилося це з відома самого Гіммлера.
Вайсові було видано охоронні документи. Проте, якби гестапо поцікавилось і знайшло в машині пасажира або вантаж, той самий Гіммлер підписав би наказ про його страту, не замислившись ані на мить, і Шелленберг подав би незаперечні докази того, що Йоганн Вайс — Петер Краус — ніколи не перебував у кадрах іноземної розвідки рейху. Тим більше, що Вайс належав до складу особливої групи Шелленберга, а її картотека зберігалась в його особистому сейфі.
Кожний з націстських лідерів мав за рубежем свою міцну й солідну агентуру; вона відала їхніми залаштунковими фінансовими операціями. На Вайсові плечі лягли найважчі обов'язки: він став кур'єром по доставці валютних цінностей.
І не так пригнічувала Йоганна небезпека, якої він зазнавав кожного разу, як інше. Крім інформації про те, що націсти, забезпечуючи себе на випадок поразки рейху, мов пацюки, скупчують запаси в нових норах, він під час своїх рейсів нічого важливого здобути не міг. До того ж йому здавалося, що він перейшов на нижчий ступінь у своїй службовій кар'єрі. Проте ці його думки були наслідком уявлень, властивих психології радянської людини.
Йоганн не міг зрозуміти, що в тому світі, де він опинився, золото й валюта — найбільші з усіх цінностей і, призначивши його «золотим кур'єром», йому тим самим виявили необмежене довір'я. А він сприйняв доручення перевозити контрабандним способом золото й валюту як вияв недостатнього довір'я до нього.
Одного разу, коли Вайс перетинав кордон, його почали переслідувати гестапівці. Він прийняв бій з ними і, хоч його машину було пошкоджено, успішно доставив свій вантаж. І коли все було закінчено, Йоганн тільки порадувався, що мав змогу, з дозволу служби СД і діючи точно за інструкцією, перебити кількох гестапівців.
Тому він трохи розгубився, коли, після того, як повернувся на Бісмаркштрасе і поставив на місце свою простріляну машину, до гаража почалося паломництво. Співробітники розглядали пробоїни в машині з таким захопленням, наче то були орденські відзнаки, і бучно вихваляли Вайса. З донесення гестапо вони вже знали, що, перетинаючи кордон, «невідомий чоловік застрелив трьох гестапівців і тяжко поранив двох, а сам, напевне, був убитий під час стрілянини».
Густав, теж прийшовши в гараж, сказав замислено:
— Після цього ви могли б цілком спокійно залічити себе до покійників. Роздобули б у Швейцарії будь-які документи і, здавши золото й валюту на своє нове ім'я, майнули б у першу-ліпшу нейтральну країну, і там були б раді новому мільйонерові. — І Густав допитливо подивився на Вайса.
Вайс пильно оглядав нашвидку залатані пробоїни в машині і, мабуть, через те не досить уважно слухав Густава. Він тільки незадоволено промовив:
— Швейцарці таку ціну заправили за ремонт машини, що мені не лишалось нічого іншого, як стати в них у гаражі і за маляра, і за бляхаря, а то довелось би повертатися покаліченою.
— Та ви ж везли, з собою мільйон, не менше. Хіба ви забули?