Вовк-тотем
- Автор: Жун Цзян
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7541-3
- Переводчик: Надія Кірносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вовк-тотем». Краткое содержание книги:
Китай часів «культурної революції», середина 60-х років XX століття. Чень Чжень, представник молодої китайської інтелігенції, потрапляє у Внутрішню Монголію — одну з найвіддаленіших і самобутніх провінцій Китаю. Хлопець оселяється в юрті старого монгола Біліґа. Від нього Чень дізнається, що з давніх-давен монголи поклонялися вовку-тотему, який, за їхніми уявленнями, символізує перемогу духу над силами стихій, дає можливість існувати в екстремальних умовах. Поживши серед холодного степу, Чень Чжень поступово відкриває для себе дивовижний, але простий світ кочовика, побудований на протистоянні людей і вовків...
Джип нарешті зрівнявся з вовками, відстань до них становила лише чотириста-п’ятсот метрів. Вовки зупинились, схилили набік голови й кинули погляд на машину; певно, побачили там рушниці, тому рвучко збільшили швидкість і по черзі рвонули навскоси до хребта. Одночасно з цим Чень Чжень тільки почув «бах!», «бах!» — два постріли з рушниці, й обидва вовки, так само по черзі, впали на землю. Бао Шуньґуй вигукнув:
— Гарний постріл! Просто чудово!
Чень від жаху весь укрився холодним потом. Двоє стрільців, які їхали в двох джипах по дорозі, змогли влучити в ціль з першого разу! Такого ні Чень, ні орхонські вовки навіть уявити не могли.
Для стрільців же це було, ніби чарка для апетиту перед їжею — вони саме розпалились. Радник Сюй віддав наказ Старині Лю:
— Швидше їдь до пустелі! Чимшвидше! — договоривши, він знову зробив до машини позаду жест двома руками, схожий на те, як закриваються лещата. Обидва джипи додали кінських сил і помчали вздовж дороги праворуч від піщаного пагорбка.
Старина Лю, тримаючись указівок радника Сюя, одним махом здолав гірський схил і в’їхав на широкий піщаний моріжок, після чого дуже швидко піднявся на найближчу «командну висоту». Радник Сюй підвівся, тримаючись за поручень, і почав обстежувати в бінокль піщану місцину, однак йому вдалося побачити тільки дві невеликі зграйки вовків віддалік, які, розділившись, швидко тікали в двох напрямках — на північний захід і прямо на північ. Чень також подивився туди в бінокль — у тій зграї, що тікала на північ, було чотири-п’ять вовків, відносно великих, а в зграї, що бігла на північний захід, було вісім-дев’ять особин, із них тільки два-три були вже великими вовками, інші ж — цьогорічні вовченята, середні на зріст. Радник Сюй сказав до Старини Лю:
— Наздоганяймо тих, що пішли на північ!
А машині позаду він вказав на північно-західну зграю, тож джипи розділились і помчали навздогін вовкам.
Піщана ділянка лише місцями заросла травою, місцина була здебільшого рівна, тільки трохи горбиста — ідеальне поле бою, по якому сміливо можна їздити на джипі. Старина Лю прокричав:
— Тримайтесь міцно за поручень! Дивіться на мене! Я без рушниці на смерть задавлю кількох!
Джип їхав, мов летів. У Ченя в голові промайнула фраза «смертельна швидкість» — це означало, що коли інші степові тварини, крім дзеренів, спробують зрівнятись із цією швидкістю, то навіть найшвидший племінний жеребець, найшвидший степовий вовк помруть на бігу, але не розвинуть такої швидкості. Джип наближався до зграї вовків, мов дух смерті. Через 20 хвилин погоні схожі на зернятка сезаму вовки, поступово перетворились на «горошини», а потім — на «фасолини», однак радник Сюй усе ще не стріляв. Чень думав: якщо цей радник здатен убити орла, схожого на горошину, чому ж він не стріляє?
Бао Шуньґуй запитав:
— Можна стріляти?
— Якщо стріляти з такої далекої відстані, то після першого ж пострілу вовки розбіжаться, — відповів радник Сюй. — Ще трохи наблизимось, тоді зможемо підстрелити на двох вовків більше і шкуру не зіпсуємо.
Старина Лю сказав із натхненням:
— Добре, якщо сьогодні вб'ємо більше вовків, тоді кожному з нас дістанеться по шкурі.
На що радник Сюй суворо сказав:
— Зосередься за кермом! А то якщо машина перекинеться, тоді ми нагодуємо вовків!
Старина Лю мовчки додав швидкості, і джип помчав далі. Однак щойно він проминув один з барханів, як раптом попереду на піщаному схилі перед ними виросла величезна гора коров’ячих тіл і хребтів, а також безліч їхніх рогів і зламаних кісток, ніби списи й рушниці, або перепона з оленячих рогів для кінноти на давніх полях боїв. Вовча зграя могла перестрибнути через неї, однак для джипа це була нездоланна перешкода, на якій він повинен був пробити шини. Старина Лю від страху рвучко крутнув кермо і машина круто розвернулась, аж обидва її праві колеса опинились у повітрі. Машина ледь не перекинулась, а її пасажирів підкинуло в повітря, навіть майже викинуло з машини, тож вони аж заволали з переляку. Машина пронеслась упритул до «стерні з кісток», і в Ченя ледь душа не вилетіла, так що він не міг отямитись ще довго після того, як джип стійко став на колеса. Він зрозумів, що зграя, відступаючи, почала використовувати рельєф і різні предмети на ньому, і вже перша ж незначна хитрість ледь не призвела до того, що машина переслідувачів розбилась, а вони самі загинули. Бао Шуньґуй із побілілим обличчям заволав:
— Знижуй швидкість! Знижуй швидкість!
Старина Лю витер з чола холодний піт і трохи знизив швидкість, а вовки трохи відірвались.