Тюті

— Роби, що хочеш.

Жінка вдягла окуляри, взяла учорашню газету, що називалася "Здоровеньки були" і стала читати вголос: "Взяти аркуш синього копіювального паперу, скрутити його у трубочку, засунути у вухо і підпалити. Коли вогонь буде майже коло вуха, легко вибити папір. Робити це треба, дотримуючись правил пожежної безпеки — краще у дворі. І все відразу пройде".

Христину Олександрівну все влаштовувало. Але проробити все це у нашому дворі, на очах у всього жіноцтва, що тільки й знає, що протирає вікна у двір, аби чогось не пропустити?! Ну, ні! Ще подумають, що чоловік ляща дав, і будуть не тільки пальцями показувати, а й фотографувати чи знімати на відео. Адже будинок — елітний! Посудіть самі:

Вікно перше: дружина лауреата Шевченківської премії;

Вікно друге: дружина народного депутата блоку "Наша Україна";

Вікно третє: дружина трудівника "Раф-файзен-банку Аваль";

Вікно четверте: офіс "Східні прикраси, сувеніри";

А на матовому склі п'ятого виблискує золотом напис: "Приватний юрист". У нього там, мабуть, не тільки дружина.

Не буду продовжувати цієї інвентаризації. Усе і так ясно, як удень.То ви наважилися б лікувати своє вухо за рецептом газети попід тими вікнами?!

Я також ні. Піду, мабуть, до дружини лауреата. Вона, правда, не лікар, але в медицині тямить. Біолог, працює в науково-дослідному інституті. Спробуйте уявити собі жінку, про яку йтиме мова. Хоча буває, що й через сорок років подружнього життя вдачу жінки розгадати важко.Дру-жина лауреата відчинила двері, потім запнула поли шовкового халата і запросила на кухню. Там смачно пахло кавою і цигарковим димом. Мася курила, ходила вдома у дорогих халатах. Не визнавала ні спортивних штанів, ні шортів, про які ми в один голос кажемо: охайно, практично і зручно. Її повне ім'я Матильда Василівна, але чоловік називає її Масею. Вона не киянка, з Волині.Має приємний голос і говорить вишуканою українською мовою.

— Завжди знаходиш те, чого не шукаєш, сказала Мася, дістаючи з кишені халата листа в конверті. — А вашому чоловікові пишуть?

— Нє-е, — ніяковіючи, відповіла гостя.

— Це тому, що не поет, Моєму пишуть і багато. Вдячні читачі. Правда, Василь їх не читає, віддає мені, а я відписую усім- усім.

— Ви ідеальна дружина.

— Та ні. Просто я його дуже люблю.

Завжди стримана і не дуже комунікабельна, Мася не рада була, що ні сіло, ні впало вдарилася у відвертість. Про Масю у будинку подейкували:

— Ця західнячка вітається через губу. Але чого вона така жаліслива до бомжів, котів і собак?

— Дітей немає. Треба ж когось іще жаліти, окрім Василька.

Хоча у Христини нестерпно боліло вухо, вона знала, що з Матильдою Василівною вести розмову треба тільки про високе: поезію, живопис, симфонічну музику тощо. Тому бовкнула: