Вчителька, дочка Колумба
- Автор: Мах Вільгельм
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Іван Глинський
- Жанр: Классическая проза 20 века
Электронная книга - «Вчителька, дочка Колумба». Краткое содержание книги:
А людей прибуває. У дверях при ганку стоїть Семен і збирає плату за вхід в старий військовий кашкет, їх не помічає, уткнувся в свою милостинну касу, наче рахував папірці й монети, що падали туди. Нема, ще нема Павлинки. А тиша стає все нестерпнішою. Нарешті! Щось сталося і відвертає від них увагу. З ганку вточуються, човгаючи чобітьми, зігнуті якимось тягарем, коваль Жерар та Януарій Зависляк. Несуть до буфету дерев’яний ящик, котрий наїжився шийками пляшок. Ах, Балче! — він стоїть, певний себе, неначе на власній садибі. Підходить до них, виймає із ящика пляшку, оглядає на світло.
— Етикетки чому не наклеїли?— тихо питає Зависляка.
— А навіщо? Всі ж свої.
— Телепень! А раптом перевірка.
— Міліціонер — теж людина.
Балч витягує з пляшки корок, нюхає, кривиться.
— Тьху! Наче від отієї Бобочки.
Розмова, жвава й приглушена, все ж чується в неприродній тиші приміщення, хоч ніхто не зважується зробити якийсь жест або сказати слово. Тільки Макс штурхнув Пащука ліктем і пирснув. Коваль і Зависляк беруть з прилавка порожні кухлики й приєднуються до відособленої гвардії. Якась комедія. Стах іронічно позиркує на Агнешку, й та відчуває, як обличчя та шию охоплює неспокійний вогонь. Закушує губи. Нарешті Балч ушановує і їх своєю увагою. Низько вклоняється, аж надто низько, й повторює гостинний, цього вже разу широким півколом, жест, завершивши його диригентським змахом до оркестру. Капела розриває очікувальну тишу галасливим, протяжним тушем. Знову помах Балча — і музика враз вщухає, наче обтята ножем.
— Громадяни! — плеще в долоні Балч.— Сьогодні ми вітаємо у себе товаришку Агнешку Жванець. Від завтра вона вчитиме ваших дітей. Наказую офіційно: дітей добре вимити, вичесати, вдягти й привести сюди на дев’яту годину. Хто опиратиметься, оштрафуємо. Таке є право.
Старий і глухуватий Лопень, батько Пащучки, вихоплюється нараз з піднесеною рукою.
— Тут розвага, а не суд! — вигукує ламким, астматичним фальцетом.
— Балче! Годі командувати!— підтримує дідуся Юр Пащук.
Гуртом чоловіків біля дверей і на ганку прокотився раптовий і швидкий гомін, зустрінутий тривожним, зляканим зойком жінок. Лопеньчиха, ще глухіша, ніж її чоловік, неспокійно нахиляється до сусідки Коздроньової:
— Га? Судитимуть?
Гвардія біля буфету напоготові. Певно, без погреби, бо Балч усміхається. Вигуку Юра наче не чув, тільки до старого Лопеня підходить і озивається добродушно:
— Підпили, дідусю?
— Не пив! — опирається Лопень.
Балч обертається до онука:
— Юре! Відпровадь дідуся додому, нехай прочумається. А сам можеш повернутися сюди, але, — поглядає на годинник,— не раніше, як за дві години.
Скрипнувши кривоногим стільцем, зі свого місця зривається Пащукова:
— Я сама відведу батька.
— Ні,— зупиняє її рішуче Балч,— ви, тітко, танцюватимете зі мною.
Юр вагається, не знаючи, як бути.
— Максе, Жераре,— наказує Балч,— допоможіть Юрові.
Коваль зціплює зуби. Він волів би уникнути цієї прикрої послуги, як-не-як, Юр і Лопень — родичі.
— Швидше! — підганяє Балч.
Всі четверо досить жваво викочуються на ганок.
— Порядок! — бурчить Балч, провівши їх поглядом.— Достобіса!
Пождав, аж поки коваль і Макс повернули вбік від ганку, й аж тоді подає чоловікам знак підійти до буфету. Там же з рук Пживлоцької бере тацю з повними чарками і несе до Агнешки та її гостей.
— Товаришу Балч! — голос Агнешки тремтить від обурення,— Це ж горілка!
— Не зовсім. Самогонка.
— Я ж просила...
Та Балч уриває її і як нетямущій дитині вичитує:
— Воля мас — це раз. А друге: мета виправдовує засоби.
Першим здається Толек, за ним Іза. Стах підіймає чарку й відразу ж відставляє її. Та Балч уже не жде. Поманивши пальцем Семена, передав йому тацю, а сам, високо піднявши свій кухлик, виголошує:
— Перший тост — за освіту й культуру!