Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття

Є одна сила, що постійно знищувала і продовжує знищувати робочі місця у виробничій сфері. Ця сила називається прогресивна технологія. Навіть коли число виробничих робочих місць як відсоток загальної зайнятості невпинно падало, скоригована на інфляцію вартість товарів, вироблених у Сполучених Штатах, останнім часом різко зросла. Ми виробляємо більше всякої всячини, але робимо це з використанням дедалі меншої кількості робітників.

Зростання фінансової сфери

У 1950-ті роки фінансова сфера Сполучених Штатів становила близько 2,8 % усієї економіки. А на 2011 рік фінансово-зумовлена діяльність зросла більше ніж утричі до майже 8,7 % ВВП. Упродовж останніх трьох десятиліть винагорода, виплачувана працівникам фінансової сфери, також зростала з шаленою швидкістю, і нині на 70 % перевищує середній показник у решті галузей [52]. Активи банків роздулися, мов повітряна куля, з 55 % ВВП у 1980 році до 95 % у році 2000-му, тимчасом як прибуток, отримуваний у фінансовій сфері, збільшився вдвічі від, в середньому, 13 % усіх корпоративних прибутків за період 1987–1997 років до 30 % протягом 1998–2007 років [53]. І хоч би яким чином обраховували фінансову сферу економіки, вона невпинно зростає як частка економічної активності в Сполучених Штатах так само, як і майже в усіх індустріальних країнах.

Основним контраргументом зростання фінансової частки економіки є те, що значна частина фінансової активності спрямована на лихварство. Іншими словами, фінансова сфера не створює реальної вартості і не примножує загальний добробут суспільства; вона просто займається тим, що вишукує дедалі хитромудріші способи висмоктувати прибутки та багатство з інших галузей економіки. Мабуть, найяскравішим прикладом такого звинувачення став той нищівний удар, якого завдав банку Goldman Sachs Матт Таїббі, член редколегії журналу Rolling Stone, що зажив слави завдяки своєму матеріалу за липень 2009 року, в якому наліпив на Волл-стріт ярлик «велетенського [молюска] пекельного вампіра, що обплутав тіло всього людства, безжально стромляючи свої щупальці в усе, що пахне грошима» [54].

Економісти, що досліджували явище фінансіалізації, виявили існування міцного кореляційного зв’язку між зростанням фінансової сфери й соціальною нерівністю, а також падінням частки робочої сили в національному доході [55]. Оскільки фінансова сфера, фактично, запроваджує такий собі податок на решту економіки, а потім переміщує прибутки до верхньої позначки шкали розподілу національного доходу, цілком резонно зробити висновок, що ця сфера почасти вплинула на тенденції, про які йшлося вище. Однак видається доволі не просто знайти беззаперечні аргументи на користь фінансіалізації як першопричини, скажімо, поляризації ринку праці та знищення рутинних робочих місць.

Важливо також усвідомити, що зростання фінансової сфери здебільшого залежало від прогресу інформаційних технологій. Практично всі фінансові інновації, що постали впродовж останніх десятиліть, включно, до прикладу, із забезпеченими борговими зобов’язаннями (collateralized debt obligations — CDO), були би неможливі без використання потужних комп’ютерів. Аналогічним чином, автоматизовані системи контролю за торгами на фондовій біржі нині забезпечують майже дві третини торгів цінними паперами, а фірми з Волл-стріт спорудили величезні комп’ютерні центри на якомога ближчій локації до бірж, щоб мати можливість обігнати конкурентів хоча би на мільйонну частку секунди. Протягом 2005–2012 років середня тривалість часу, витраченого на один торг, зменшилася з 10 секунд до 0,0008 секунди [56]. І саме на ці автоматизовані високошвидкісні торги покладали значну частину провини за той «блискавичний обвал», що трапився в травні 2010 року, під час якого промисловий індекс Доу-Джонса обвалився майже на тисячу пунктів, а потім відновився, та ще й зріс — і все це відбулося протягом якихось кількох хвилин.