Кім

Лама зовсім не підводив очей. Він не помітив ані лихваря, який поспішав на вислозадому поні по свої здирницькі заробітки, ані зграйки галайкуватих, низькоголосих туземних солдатиків, які й у відпустці ходили військовою шерегою, тішилися, що позбулися бриджів, і говорили найогидніші речі найдостойнішим з-поміж зустрічних жінок. Він не помітив навіть продавця води з Гангу, а Кім сподівався, що Лама купить бодай пляшечку цієї дорогоцінної рідини. Але той втупився у землю і йшов неухильно година за годиною; його душа перебувала в іншому місці. Натомість Кім був на сьомому небі від радощів. Великий Шлях у цьому місці проходив по насипу, який захищав від повеней, що сходили взимку з передгір’я; тож вони йшли по величному коридору, споглядаючи всю Індію, чиї простори розгорталися ліворуч і праворуч. Гарно було роздивлятися, як поволі повзуть путівцями мажі, повні зерна та бавовни, запряжені часом кількома парами волів: рип коліс чутно було за милю, вони наближалися, з галасом і вигуками підіймаючись по крутосхилу, і викочували на твердий шлях під лайливий перегук візників. Так само хороше було дивитися на людей, які маленькими барвистими купками — червоними, синіми, рожевими, білими, шафрановими — розкочувалися з дороги у бік своїх сіл, ділилися на ще менші, і вже по двоє-троє котилися далі по рівнині. Кім відчував ці речі, а оскільки йому бракувало слів, щоб описати свої почуття, то він задовольнявся тим, що купував очищену цукрову тростину і смаковито спльовував серцевинку під ноги. Лама тільки нюхав тютюн час від часу, тож Кім кінець кінцем не стерпів: