Книга імен
- Автор: Грегори Джилл, Тинтори Карен
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-343-611-1
- Переводчик: Анжела Кам'янець
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Книга імен». Краткое содержание книги:
Війна в Афганістані, повінь у Нью-Йорку, атаки терористів на Мельбурн, вибух танкера в Ірані — усе це наслідки загибелі праведників. Девід дізнається, що в книзі є ім'я його падчерки. За допомогою прекрасної ізраїльтянки, експерта з давніх манускриптів, Девід починає осягати кабалу, щоб урятувати праведників, свою пасербицю й, можливо, весь світ.
— Здається, знавці кабали мають щось спільне з гносеями, — задумливо зауважив Девід.
— О так. По-перше, це таємничість. А також палке бажання возз'єднатися з Богом. — Вона зупинилась і подивилася на нього. — Але уявлення про світ і призначення людства в знавців кабали та гносеїв діаметрально протилежні. Кабала вчить, як дати світові світло й добро. Завдання людей — зробити світ кращим, а не знищити.
— Нарешті. Це те, що я пам'ятаю з гебрейської — тік-кун олам. Зобов'язання виправити світ, зробити його кращим.
— Саме так. — Йаель обперлась об стіл. — А ось іще одна відмінність. Гносеї втлумачують дітям змалечку, що матеріальний світ — це зло. Кабалу ж традиційно вивчають лише одружені чоловіки, яким за сорок і які перед тим багато років вивчали Тору.
— Мадонна явно не відповідає цим критеріям.
Вона посміхнулась:
— Як і багато інших, що намагаються зробити з кабали поп-релігію. Кабалу неможливо відділити від юдаїзму, від вивчення Тори. Це завжди було взаємопов'язано.
— Що ж, мені ще немає сорока і я вже не одружений, однак і досі хочу знати, що спільного це дерево має з Таро.
— Терпіння вам начебто зовсім не властиве?
— Принаймні не тоді, коли моя донька в небезпеці.
Йаель торкнулася рукою й досі мокрого волосся.
— Ми вже майже дійшли до цього. — Вона поклала карту йому в руки.
— Десять сефірот — десять кіл — символізують рівні духовності. Двадцять дві лінії, що їх сполучають, — це шляхи, якими йдуть містики, щоб підвищити духовну свідомість.
Девід потер скроні. У потилиці легенько застугонів біль.
— Зрозуміло.
— Добре. Десять сефірот, двадцять два шляхи — і двадцять дві літери в гебрейському алфавіті. У Старших Арканах Таро двадцять дві карти. Число десять у Таро теж важливе... Що з вами?
Девід тер скроні. Здавалося, його прострелює шалений біль.
— З вами все гаразд? — допитувалася Йаель. Вона пішла до ванної, щоб набрати в склянку води.
Девідові страшенно хотілося заплющити очі. Цей біль його добивав. Він змусив себе подивитися на годинник.
Час іти на зустріч із Джаддом. Чому й досі нічого не чути від Гатча? Він побачив, що Йаель тримає в руці склянку з водою і стурбовано дивиться на нього.
— Голова болить, — пробелькотів він і раптом зірвався з ліжка. Кинувся до своєї сумки й витяг щоденник.
Персі Ґаспард.
Схопивши зі стола ручку, він швидко перегорнув усі списані сторінки й нашкрябав у кінці нове ім'я.
— Персі Ґаспард, — вимовив ледь чутно. Йаель підійшла й зазирнула йому через плече на останнє ім'я в щоденнику. Поряд Девід поставив дату.
— Я подзвоню Аві, скажу, нехай пошукає його серед тих імен, які ми розшифрували, — швидко сказала вона. — Він перевірить, чи цей чоловік іще живий.
Може, й неживий. А може, саме в цю мить на нього полюють... — подумав Девід.
— Принагідно скажу йому, — додала Йаель із телефоном біля вуха, — нехай займеться вашим паспортом — на той випадок, якщо ваш знайомий не зможе допомогти.
Заточуючись, Девід пішов до ванної і плеснув в обличчя холодної води.
— Час іти, — вимовив, повернувшись до кімнати. Поклав щоденник назад у сумку, згріб із ліжка всі рабинові талісмани та вкинув туди ж.
— Про всяк випадок, беремо це все з собою. — Девід глибоко вдихнув повітря й узявся за клямку. — Ну що, ви готові вийти у всесвітній потоп?
Йаель одягла все ще мокрий зелений піджак і знизала плечима.
— Шкода, що надворі не чекає Ной зі своїм ковчегом. — Вона швидко пройшла повз нього у відчинені двері.
Розділ п'ятнадцятий
овні Джадд Вонамейкер скидався на сільського лікаря. Це був огрядний чоловік із поріділим волоссям, акуратно підстриженою сивою борідкою й носом Санта-Клауса на серйозному обличчі. Девідів батько завжди казав, що якби Джадда колись не переобрали до сенату, то він легко міг би стати таксистом у Нью-Йорку, і був би неперевершений, бо їздить, як каскадер, і знає тисячу анекдотів, які завжди охоче розповідає.
— Замовте санма шіоякі, — порадив Джадд, коли ритуал знайомства було завершено й усі зручно вмостилися на татамі — циновках із рисової соломи — в маленькому залі над головним приміщенням ресторану «Йоцуба». Йаель сперлася на різьблену дерев'яну спинку та схрестила ноги під низеньким столиком. Узяла меню, на обкладинці якого було витиснене декоративне зображення конюшини з чотирма листочками. — Це печена скумбрія. Вони подають її зі свіжонатертою редискою. Смакота! П'ять років тому Тед Кеннеді привів мене сюди вперше й порадив спробувати це, і мені так сподобалось, що наступного вечора я прийшов знову.