Багато, багато, багато золота…
- Автор: Билкун Николай Васильевич
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Багато, багато, багато золота…». Краткое содержание книги:
Словом, ми розпочали шалену стрілянину, й через хвилину всі наші хлопці вже були тут. Ніхто не пам’ятає, щоб у нас коли-небудь вночі була стрілянина, вдень ми тренуємось, але вночі… Ця стрілянина підняла з ліжок усіх, ніхто навіть не встиг потелефонувати. Саме це мало не позбавило вас, панове, єдиного свідка, бо до ранку я дуже сплив кров’ю. Цілком зрозуміло, що наші хлопці вибігли теж не з порожніми руками. Тепер по привидах торохтіли вже не сотні, а тисячі куль.
Вони не звертали на нас уваги, ніби це були не великокаліберні автомати, а дитячі цвіркалки для води. Капітан Хібс, ще нічого не розуміючи, наказав припинити стрілянину й зупинити їх фізично. Боюсь, що і я, і капітан Хібс подумали тоді одне й те ж — ми поклали собі, що наші автомати заряджені холостими патронами. Ми подумали, що це хтось зробив навмисне. Так, але звідки ж тоді моя рана? Кулі рикошетували від тих трьох бандитів, це я можу заприсягти на страшному суді.
Нічого не розумію й досі. Але капітан Хібс наказав припинити стрілянину й хапати цих трьох і зв’язати. Ми кинулися до них, і… тут вони себе показали! Вони душили наших хлоп’ят, наче кошенят, спочатку голими руками. До того ж робили вони це блискавично. Дехто з наших знову взявся до автоматів, дехто кинувся тікати. Й тут вони, ці троє, показали, на шо вони здатні. Вони почали кидатися півтонними золотими свинками гак, наче були це дерев’яні кеглеві кулі. Нам випала роль кеглів. Утекти від них? О панове! Пробували ви коли-небудь тікати від скаженого тигра? Ні? А я після цього випадку можу вважати, що тікав. Хтось з панів журналістів спробував було припустити, що то були не живі люди, а роботи. Ні, панове, може, то були чорти, дияволи, нечиста сила, породження пекла, що завгодно, тільки не роботи. Скажіть мені, звідки в роботів може бути стільки жорстокості? Вони перебили всіх наших. Декого вбивали на місці, декого вбивали погім. Я залишився жити тільки тому, що вони мене не знайшли. Я бачив роботів, панове, на одній технічній виставці і маю уявлення, що це таке. Вайлуваті залізні телепні з радіолампами замість мозку. Вони вміли натирати підлогу, відповідати по телефону, давати ідіотські інтерв’ю, уміли навіть смажити яєчню, ну, нарешті, відкоркувати пляшку віскі. Але так бігати? Вони металися навколо золота, як метеори, й ніхто не зміг від них утекти. Ви ж застали, крім мене, одні лише трупи. Добивши нас, вони прихопили по півтонни золота кожен і зникли в невідомому напрямку”.
…Прочитавши в газеті інтерв’ю Бена Лайка, Нуазе відразу ж запитав Мечислава:
— Слухайте, Живокіст, а смерть Форстера Бревіса і його агентів — це теж ваших рук справа?
— А чиїх же? — зухвало відповів Мечислав. — Повірте, що мені дуже не хотілося позбавляти життя цих хлопців. Але поки що рано. Таємниця мусить залишитися таємницею. Незабаром я не буду таким жорстоким, бо мені не буде кого боятися. Я буду єдиним повновладним господарем цієї країни, а з часом, як поможе бог, і всього так званого капіталістичного світу. Тоді на таких хлопців, як Форстер Бревіс і його агенти, я буду спускати собак, щоб полатали їм штани, і не більше. Я буду дуже відвертий, я розповім усьому світові про свої гріхи, як розповім зараз вам про те, як і за яких обставин я убив справжнього винахідника пластролу й заволодів його винаходом.
— Можете не розповідати, — сухо сказав Нуазе. — У всякому разі мені. Я в цьому тепер не сумніваюсь. Я знав, що ви бандит, але вважав, що ви ординарний бандит. Тут я помилився. Ви небезпечніші, ніж я думав. Власне, мене цікавить зовсім інше. Мене цікавить, хто поміняв програму Мідасам?
— Я не маю наміру перед вами звітувати! — нахабно відповів Мечислав.
— Боюсь, що вам доведеться звітувати перед яким-небудь міжнародним трибуналом, — відказав Нуазе і вийшов з кабінету Живокіста.
КІЛЬКА КЛАПТІВ “НЕЗАЛЕЖНОЇ ГАЗЕТИ”, ЯКУ СВОГО ЧАСУ КУПИВ ЖИВОКІСТ ЗА ПОРАДОЮ ГАРТМАНА
“Не за горами той день, коли буде вкрадено президента. До цього йдеться. Тільки навряд чи його варто буде розшукувати. Уряд, за якого можна розтягати золотий запас країни і розтягати безкарно, іншої долі не заслуговує…”
У тому ж номері газети друкувалось інтерв’ю, яке взяв кореспондент “Незалежної газети” у сенатора Бручмена:
“Нація на межі катастрофи. Нам потрібна дужа рука, яка могла б узяти за комір червоних і чорних. Так, ми маємо найдемократичнішу в світі конституцію і не маємо справжньої волі. Натомість ми маємо безпорадний уряд, спеленутий умовностями ефемерних традиційних воль. Геть такі традиції і геть такі волі!”
Через кілька днів після того, як Форстер Бревіс узявся розшукувати золото, що зникло, газета писала:
“Ні в кого немає сумнівів у тому, що містер Форстер Бревіс талановитий детектив, але справа, за яку він взявся, даруйте нам за щирість, Бревісу не по зубах. Адже ми маємо справу навіть не з суперпограбуванням банку, де діяли б хоч і висококваліфіковані, але вже знайомі по почерку гангстери. Ми, панове, маємо справу з пограбуванням цілої нації, цілого великого народу. Навіть коли б було надщерблено місяць, то ця місячна щербина викликала б не більшу сенсацію, ніж викрадення півтори тонни золота. До речі, чи справді було вкрадено лише півтори тонни? Адже нам доводиться вірити на слово урядовій комісії, тобто тим людям, котрим ми з вами, панове, довірили наше золото. Так, наше! Бо це був національний золотий запас, і тепер кожен з нас став бідніший. Могли це зробити гангстери? Ні, ні і ще багато разів ні, кажуть найавторитетніші експерти. То чи знайде злочинців Форстер Бревіс, безсилий у цьому випадку? Ні, ні й ще багато разів ні, каже “Незалежна газета”, й разом з нею повторюють ці слова мільйони тверезо мислячих наших читачів. Може, краще містерові Форстеру Бревісу, замість того щоб шукати міфічних гангстерів, пошукати для нас інший уряд? Що це за уряд, за якого нація не багатіє, а бідніє?”
І того ж дня, як беслідно зник Форстер Бревіс та його агенти:
“Архісуперсенсація! Зник Форстер Бревіс! Зникли кращі детективи! Чиї ж це штучки? Гангстери на це навряд чи наважились! Скільки ж пропало золота насправді? Любі краяни, ми з вами стали ще бідніші: тепер із державної скарбниці доведеться виплачувати пенсію вдові Бревіс і сиротам загиблих детективів!”
Одна не зовсім позбавлена здорового глузду газета зробила спробу пов’язати загадкові події кількарічної давності із загадковими подіями сьогоднішніх днів. Була навіть великим шрифтом передрукована інформація, яка свого часу, спрацювавши, як пружина, викинула Мечислава Живокіста із готельного ліжка. Ось вона:
“На військово-морській базі поблизу Грібрауна морські піхотинці обстріляли невідомого, який раптово виплив з океану й рушив просто до них. Погуки “Стій!” не зупинили цього посланця Нептуна, й він не прореагував навіть тоді, коли застережлива черга із автоматів прорізала повітря над його головою.
Друга черга влучила по грудях на рівні серця, але він звернув на неї увагу не більше, ніж слон на жменю гороху, пошпуреного малою дитиною. Невідомий повернувся до них спиною і знову пірнув в океан. Очевидці запевняють, що був він високого зросту й не мав ні акваланга, ні інших приладів…”
Газета запитувала:
“Хіба розповідь сержанта Бена Лайка і розповіді морських піхотинців не співпадають? І в тому, і в тому випадку ми мали справу з одним і тим же самим феноменом, якого не беруть кулі. Що скажуть вчені?”