Гаррi Поттер i фiлософський камiнь
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-39-3
- Переводчик: Морозов Віктор
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррi Поттер i фiлософський камiнь». Краткое содержание книги:
Її погляд на мить зупинився на Невіловій мантії з вузлом на лівому плечі, й на Ройовому носі з плямою. Гаррі нервово спробував пригладити своє волосся.
— Я повернуся, коли все буде готове до зустрічі з вами, — повідомила професорка Макґонеґел. — Прошу дотримуватися тиші.
Вона вийшла з кімнати. Гаррі ковтнув слину.
— А як нас сортуватимуть по гуртожитках? — запитав він Рона.
— Здається, буде якесь випробування. Фред казав, що дуже болюче, але він, мабуть, жартував.
Серце Гаррі аж підстрибнуло в грудях. Випробування? Перед усією школою? Але ж він ще не знає жодних чарів, — що ж він робитиме? Такого він зовсім не сподівався. Гаррі схвильовано озирнувся й побачив, що всі теж перелякані. Майже ніхто не розмовляв, окрім Герміони Ґрейнджер, яка скоромовкою шепотіла усі вивчені замовляння, гадаючи, яке з них стане їй у пригоді. Гаррі з усієї сили намагався не слухати її. Він ще ніколи так не хвилювався. Ніколи, навіть тоді, коли ніс зі школи додому письмову скаргу на те, що він якось примудрився перефарбувати в синій колір учительчину перуку. Гаррі вп'явся очима у двері. Будь-якої миті могла ввійти професорка Макґонеґел і повести його на загибель.
Раптом сталося щось таке, від чого він аж підскочив: кілька дітей у нього за плечима моторошно зойкнули.
— Що ц…?
Гаррі, як і всім довкола нього, забило дух. Крізь чорну стіну струменіли десь зо два десятки привидів. Білосніжні і ледь прозорі, вони линули кімнатою, розмовляючи між собою, і майже не звертали уваги на першокласників. Здається, вони сперечалися. Той, що скидався на маленького гладкого ченця, доводив:
— Даруйте, але йому треба дати додатковий шанс…
— Любий отче, хіба ми не дали Півзові всі шанси, яких він заслуговував? Він тільки псує нашу репутацію, і до того ж, ніколи не був справжнім привидом… О!.. А що ви всі тут робите?
Привид у трико з високим круглим коміром раптом помітив першокласників. Ніхто не подав і звуку.
— Це ж новенькі учні! — вигукнув гладкий чернець, усміхаючись до них. — Мабуть, чекаєте Сортування?
Дехто мовчки кивнув.
— Сподіваюся побачити вас у Гафелпафі! — сказав чернець. — Це, знаєте, мій колишній гуртожиток.
— Забирайтеся звідси! — пролунав різкий голос. — Починається церемонія Сортування.
Це повернулася професорка Макґонеґел. Привиди один за одним розтанули в протилежній стіні.
— Ну, а тепер станьте вервечкою, — звеліла першокласникам професорка, — і йдіть за мною.
З дивним відчуттям, наче його ноги стали свинцеві, Гаррі прилаштувався за якимсь рудуватим хлопцем, за ним став Рон, і вони вийшли з кімнати, знову перетнули вестибюль і ввійшли через подвійні двері до Великої зали.
Гаррі ніколи навіть уявити собі не міг такого дивного й розкішного приміщення. Воно було затоплене сяйвом тисяч і тисяч свічок, які плавали в повітрі над довжелезними столами, де примостилися всі інші школярі. Столи були накриті блискучими золотими тарелями й келихами. На підвищенні в кінці зали стояв ще один довгий стіл, за яким сиділи викладачі. Професорка Макґонеґел підвела туди першокласників, які стали обличчям до решти школярів, а плечима — до вчителів. Сотні звернених на новачків очей у мерехтливому сяйві свічок були схожими на бліді ліхтарики. Де-не-де поміж учнями світилися сріблисті серпанки привидів. Щоб уникнути спрямованих на нього поглядів, Гаррі глянув угору й побачив оксамитно-чорну стелю, усіяну зорями. Він почув шепіт Герміони: "Вона зачарована, щоб скидатися на справжнє зоряне небо, я читала про це в "Історії Гоґвортсу".
Важко було повірити, що Велика зала взагалі мала стелю, а не стояла просто неба.
Коли професорка Макґонеґел мовчки поставила перед першокласниками ослінчик на чотирьох ніжках, Гаррі швиденько опустив очі. На ослінчик вона поклала гостроверхий капелюх чарівника. Капелюх був полатаний, обшарпаний і страшенно брудний. Тітка Петунія не дозволила б навіть занести його до хати.
"Можливо, треба вичаклувати звідти кролика абощо", — гарячково подумав Гаррі.
Помітивши, що всі пильно дивляться на капелюх, він теж втупився у нього. Якусь мить панувала цілковита тиша, а тоді капелюх смикнувся. Далі в ньому з'явився отвір, що нагадував роззявлений рот, і капелюх заспівав: