Зоряні кораблі

Перехилившись через плече Шатрова, Давидов нетерпляче дивився на диск — на ньому під смугами мокрої червоної кашки проступав щораз чистіший скляний лиск.

Нарешті Шатров задоволено зітхнув, витер полірувальну масу, змочив кружальце спиртом і кілька хвилин тер його сухою замшею.

— Готове! Ок! — Він підніс до світла диск, надавши йому такого положення, щоб світло відбивалося просто на них.

Обидва професори мимохіть здригнулися. З глибини абсолютно прозорого шару, збільшене невідомими оптичними хитрощами до своїх природних розмірів, на них глянуло дивне, але безперечно людське обличчя. Хтозна, як це було зроблено, але відображення було рельєфне, а головне — надзвичайно, неймовірно живе. Здавалося, жива істота дивиться, відокремлена тільки прозорою стінкою оптичної лінзи. А найбільше вражали величезні опуклі очі, що дивилися просто на вчених. Вони були, ніби озера одвічної таємниці Всесвіту, пройняті розумом і напруженою волею, двома могутніми променями, що прагнули вперед, крізь скляну перепону, в нескінченну далечінь простору. В цих очах було світло безмірної мужності розуму, який усвідомлює нещадні закони Всесвіту і який б’ється в муках і радощах пізнання.

І погляди вчених Землі, схрестившись із цим незвичайним зором, що променів з безодні часу, не потупилися збентежено. Шатрова й Давидова пройняло радісне, переможне почуття. Думка, хай навіть розкидана на неприступно далеких один від одного світах, не загинула безслідно в часі й просторі. Ні, саме існування життя було запорукою кінцевої перемоги думки над Всесвітом, запорукою того, що в різних кутках світового простору йде великий процес еволюції, становлення вищої форми матерії і творча праця пізнання…

Коли вчені подолали перше враження від очей зоряного прихідця, вони почали роздивлятися його обличчя. Кругла голова з великими очима, обтягнута грубою й рівною шкірою, позбавленою волосся, не здавалася потворною чи гидкою. Могутнє, широке й опукле чоло мало в собі стільки інтелектуального, людського, так само як і дивовижні очі, що пом’якшували незвичні обриси нижьої частини обличчя. Відсутність вух і носа, схожий на дзьоб рот без губів були неприємні, але не могли знищити відчуття, що невідома істота була близька людині, зрозуміла й не чужа. Велике братерство за духом і думкою з людьми Землі самохіть виявлялося в обличчі гостя нашої планети. Шатров і Давидов побачили в цьому запоруку тому, що мешканці різних «зоряних кораблів» зрозуміють один одного, коли буде подолано простір, що роз’єднує світи, коли нарешті відбудеться зустріч думки, розкиданої на далеких планетних острівцях у Всесвіті. Вченим хотілося вірити, що це станеться скоро, та розум говорив про тисячоліття пізнання, які потрібні ще для великого розширення світу.