Пригоди Омкая
- Автор: Зубарев Фома Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Пригоди Омкая». Краткое содержание книги:
У боротьбі з суворою природою в дітей виховуються мужність, наполегливість в досягненні мети, спритність, кмітливість. Саме ці якості дозволяють врятуватися Чімі, що опинився один на пустельному острові («Кам'яна підкова»), саме завдяки їм не загинув Омкай, якого поранений морж потяг у відкрите море («Пригоди Омкая»).
В оповіданнях добре передані риси нового побуту народів Півночі.
— Так, так! — підтвердила Аляй. — Але ти повторюєш чужі слова. Так говорив представник з Анадира. Пам'ятаєш, узимку приїздив до нас?
— Ну й нехай, — зніяковів Меркічі. — Коли це правда, можна і сто разів повторити.
По дорозі додому діти побачили на останньому піщаному горбі третій виводок песців. Оглянувши нору, вони вирішили всі три сім'ї взяти під свій нагляд.
— А знаєте що, друзі? — Аляй навіть зупинилась. — Чи не краще поки що нікому не казати про нори? Бачили в колгоспі оголошення? Суворо-суворо забороняється ходити по мисливських ділянках, щоб не полохати песців. Це ж ділянка Єнато. А він злющий. Дізнається, тоді стережись…
— Песці тут узимку не живуть, — усміхнувся Меркічі. — Єнато ніколи на цьому місці не виконував плану на песців. Не тримаються тут звірі. Поживи нема: болота. Всі гризуни тікають звідси.
— А ми песців підгодовувати будемо, от вони і не втечуть, — не вгамовувалась Аляй. — Тоді Єнато і план виконає. Треба ж розуміти!
— Аляй правду каже, — підтвердив Вукуга. — Краще поки що мовчати і ходити сюди нишком. Мало що можуть подумати! Ще скажуть, що школярі — браконьєри, песцеві нори руйнують.
— Ото ж то! — підхопила Аляй.
Так і вирішили: нікому не говорити про своє шефство над песцями.
Троє змовників повернулись у стійбище пізно. В інтернаті всі спали. Але куховарка Рахтина не забула залишити юннатам вечерю.
Рахтина була бабуся чуйна і небалакуча. Діти розповіли їй про свій таємний план і просили виділити що-небудь з кухонних відходів для підшефників. Рахтина сказала, що відходів тепер дуже мало, але для такої важливої справи вона, звичайно, щось зекономить.
Вранці шефи попросили вчителя знову відпустити їх у тундру. Дозвіл їм було дано. Виявилось, що гербарії потрібні також і для районної середньої школи. «Шефи» кращого і сподіватись не могли. Крім того, учитель повідомив, що передбачається екскурсія літаком на Братську ГЕС і в село Шушенське і що цього разу й від них дехто поїде.
— Тільки вважайте, — казав він, — на екскурсію доберуть найкращих і найактивніших учнів.
— А ми хіба не активні? — ображено сказала Аляй. — Он які чудові квіти приносимо.
Учитель добродушно розсміявся.
Діти хитрувато перезирнулись і радісно вибігли із школи.
Перед виходом у тундру «шефи» заглянули на кухню. Рахтина вже приготувала для них провізію: там була каша, оленяче м'ясо і горщик супу.
Спочатку «шефи» йшли берегом моря. Дійшовши до гирла річки Чир, вони попростували до піщаних горбів. Біля горбів поділили продукти на три частини і віднесли до нір.
Вукуга і Меркічі залишились біля другої і третьої нори, а Аляй — біля першої. Вчорашній корм, покладений тут, песці уже з'їли. Аляй поставила біля нори горщик з супом і розкидала шматочки м'яса та грудочки каші, а сама заховалась у комишах і звідти почала спостерігати.
Не минуло й півгодини, як з нори висунулась голова щеняти. Поблискуючи жвавими оченятами, щеня озирнулось і сховалося в нору. Незабаром воно знову вистромило голову і вилізло назовні. Біля горщика воно зупинилося. Боязко розглядаючи незнайомий предмет, щеня зробило крок уперед, до горщика. Ще трохи наблизилось і знову зупинилось. З нори вилізла решта мешканців. Натрапляючи на їжу, вони бігали навколо неї, обнюхували, брали в рот, чвакали, випльовували, але кінець кінцем почали наминати все принесене. Серед щенят вертілось худеньке, кривоноге звірятко. Охляле тільце його щомиті здригалося, голова трусилась, і крізь шкіру, здавалось, просвічували тонкі гострі реберця. Малюк також намагався схопити шматочок, але дужчі відштовхували його. Опинившись біля горщика, малюк всунув мордочку в жирний суп, облизався і квапливо, захлинаючись, почав хлебтати. Кілька щенят підбігло до горщика, щоб відняти його. Але криве щеня так гучно загарчало, що противники відскочили.
— Молодець, молодець, малюк! Так їм і треба! — гукнула Аляй із своєї схованки і заплескала в долоні.
Щенят як і не було: в одну мить вони один по одному шмигонули у підземелля. Тільки криве нікуди не побігло. Голод прикував його до їжі. Воно ніяк не могло відірватися від горщика.
Довго чекала Аляй, поки перелякані щенята знову виповзли з нори. Тепер вони поводились обережніше. Схопивши шматок м'яса або грудочку каші, нашорошували маленькі вушка і прислухались. Наївшись, вони швиденько повтікали в нору.
У кривого так роздуло черево від супу, що бідолашне не могло стояти на ногах і лягло біля порожнього горщика. Аляй налякалась і вирішила допомогти йому. Та малюк, почувши кроки, стрепенувся і, шкутильгаючи, пошкандибав геть.