Бої Хмельницького
- Автор: Тис-Крохмалюк Юрий
- Год: 1954
- Язык: украинский
- Год: Видання Братства кол. вояків I-ої Української Дивізії УНА
- Жанр: История
Электронная книга - «Бої Хмельницького». Краткое содержание книги:
У випадку, якщо б поляки були рішилися на бій, то й тоді сильне ліве крило для Хмельницького було дуже корисне. Польський табір був нахилений до сходу, себто в сторону Корсуня, отже все бойове наставлення поляків було звернене в цьому напрямі. Уже наступ Хмельницького від півдня був для польського табору невигідний. Яканебудь же ж акція від заходу ставала просто загрозливою тим більше, що західня сторона польського табору, як найбезпечніша, була слабо боронена. Уже першого дня поляки вели себе дефензивно супроти захвачення коней козаками, яке й відбулося саме від західньої сторони. Поляки настільки не сподівалися козацької акції з того боку, що таборові навіть не дали звідти будь-якої охорони.
Зручний маневр, у висліді якого Хмельницький знищив козацькою піхотою польські кінні хоругви, вирішив першу фазу бою. Охоплення польського табору з боків - спричинило остаточну загибіль польського війська.
Коли вістка про висліди бою наспіла до Варшави, поляки почали готовити нові відділи та зосереджувати їх біля Глинян.
Хмельницький же ж з Білої Церкви розіслав розвідувачів, що мали розглянути дальші приготування поляків до війни: "Шпигів розіслав Хмельницький, казав глядіти, яка наша готовість, скільки війська в полі і де воно збирається, та щоб все про себе давали йому знати".
Татари відійшли на Лівобережжя й на Буджак з тим, що Хмельницький заборонив брати ясир з людей "грецької віри". Часом лише "потайки вели з собою українця", - записує тогочасний очевидець.
Після бою 12-го червня Хмельницький пише до Заславського: "Не дай Боже, коли б ще з якого боку на нас який наступ мав бути. Богом свідчуся, що напевно ще гірше комусь дісталося б".
Лист закінчується словами: "до ласк королівських з униженими послугами нашими якнайпильніше віддаємося".
Дальші "послуги" великого гетьмана не дали на себе довго ждати. Це Пилявці, Львів і Замістя.
БІЙ ПІД ПИЛЯВЦЯМИ
(20-го - 23-го вересня 1648 р.)
"А ми тую червону калину піднімемо, а ми тую славну Україну, гей, гей, розвеселимо".
(Козацька пісня, складена після Пилявецького бою 1648 р.)
Після корсунського бою Хмельницький рішився на довшу перерву в воєнних операціях. Дальший похід на захід вимагав остаточно тривкої організації війська, запілля й постачання, а що досі - через скорий перебіг операцій - було роблене лише на швидку руку. Можливо, що й до Корсунського бою не зарисовувалися навіть перспективи дальшого походу, а тим більше й пляни операцій вглиб Польщі; вони бо вимагали ще більшої напруги енерґії й посиленої праці, ніж досі. У Білій Церкві, де після бою Хмельницький затримався, зібрано було всього около 12.000 зорганізованого війська. Інші частини, що надходили з усіх околиць України до організаційного осередку, треба було аж вишколювати й озброїти: це ж були селяни, що, розправившися з польським елементом у своєму районі, з ентузіямом і запалом до боротьби, але ж без досвіду й без технічного опорядження та харчових припасів, віддавали себе в розпорядження гетьмана. А тимчасом надходили жнива й треба було подбати про збори, які під час війни для гетьмана мали неабияке значення, - тим більше, що не було надій на якесь недалеке замирення. Гетьман готував харчові припаси, передбачливо зосереджував їх на Запоріжжі й вияснював: "Як мені буде зле, піду на Дон". Забезпечивши собі донську область, повів дипломатичні заходи серед сусідніх потуг. Татари, що після Корсунського бою відійшли в свої сторони, більш не верталися, бо в Туреччині саме вибухла була революція проти султана. На татарську допомогу за таких умов не було жодних надій і Хмельницький був змушений відкласти дальші бойові дії проти Польщі аж до часу, коли будуть поладнані внутрішні турецькі справи. Заходи гетьмана йшли в напрямі прискорення висліду революції. Дипломатичними заходами й грішми йому вдалося прискорити настановлення нового султана, який заново підтвердив союз з Україною і погодився на висилку потрібного континґенту татарського війська, хоч і сам потребував людей на війну проти Венеції.
Друга поважна небезпека загрожувала від півночі. Московський цар, згідно з військовим договором з Польщею, поставив на польському кордоні 40.000 війська, готового допомогти Польщі в війні з Туреччиною. Польща робила заходи, щоб використати це військо проти України, але сама не була готова як стій розпочати бойових дій. Справа затягалася і Хмельницький зручно використав важке положення Польщі: він запевнив собі невтральність Московії і царське військо уступило з кордонів Польщі.
Та одночасно Хмельницький вів переговори і з Польщею. Ці розмови були на руку і Хмельницькому і Польщі, бо затягували дальшу бойову дію і давали змогу обом сторонам підготовитися до недалеких неминучих розправ. Ні Хмельницький ні Польща не брали поважно цих взаємних дипломатичних ходів. Лише в Варшаві вважали їх ознакою військової слабости гетьмана. Це переконання було таке поширене, що навіть посол бранденбурського електора, а який був у васальській залежності від Польщі, не радив йому, електорові, висилати допомоги полякам, бо вона, мовляв, зайва. В тому часі саме помер король Володислав IV, і це ще більш поглибило внутрішні непорядки в Польщі, викликані розгромами, жовтоводським і корсунським, та взаємними обвинюваннями й докорами. Одночасно ж - зорганізовані на швидку руку князем Я. Вишневецьким польські збройні відділи розправлялися з українськими повстанцями, і це давало матеріял для дальших нещирих переговорів.