Прапороносці
- Автор: Гончар Олесь Терентійович
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Прапороносці». Краткое содержание книги:
- Все це ти вимріяв собі по окопах, друже, - не вгамовувався Сагайда. - Хай навіть була вона такою, але звідки ти знаєш, якою вона стала тепер? Три роки, три таких роки! Все летіло шкереберть, все на очах мінялося, і тільки твоя любов ні? Ха-ха… Грані, гармонія сердець… Бачив я, чим кінчалися ці гармонії!
- Ти маєш на увазі себе?
- Х'оч би й себе… А інші? А сам ти зараз хіба той, що був? Ти продовжуєш її любити просто… з своєї рицарської впертості. Дама серця! Вічна! Незмінна! Ех, друже, друже… Ти й сам не помічаєш, що любиш уже не так її, Шуру Ясногорську, як своє студентське минуле, свою молодість. Хай чудову, але все-таки - казку!
- Хай навіть так. Хай навіть казка. Але ця казка світитиме мені все життя.
- Отже, виходить, ти ідеаліст? - запитує Черниш, усміхаючись.
- В цьому - можливо.
- А якщо і вона тебе ще кохає, - продовжував нападати Сагайда, - то теж лише уявного, теж казку. Фантазує дівчина, обточуючи нам міни десь на Уралі чи за Уралом… Яким тебе задумає, таким ти їй і приснишся. А насправді? Адже ти теж став тепер не такий, яким вона тебе знала до війни і яким саме й кохала. Ну хай ти, як інші, романів по госпіталях не крутив, прапор свого кохання тримав високо, але… що не кажи, Юрію, а ти теж загрубів на фронті, осолдафонився… Хіба що трохи менше, ніж ми.
- Можливо, до певної міри, Володько, ти й маєш рацію, - погодився Брянський, замислившись. - Може, в серці нема тої вразливості, тої ніжності, що була… Скільки нових звичок, скільки грубих, жорстоких пристрастей пустили в ньому коріння… Багато що зійшло з кров'ю, згоріло в серці за ці роки… А може, і не згоріло? Може, випалене вогнем, воно тільки загартувалось та стало від того ще міцнішим?
- Я певен, - каже Черниш, - що якби матері побачили, якими стають їхні сини на війні, вони не впізнали б нас… Вони й не уявляють собі, що тут робиться з людиною, яку складну, яку страшну еволюцію встигає вона пройти… Повністю цього не збагнути нікому, хто сам не був тут, а знає війну тільки з фільмів та розповідей, хай навіть найправдивіших… Щоб це збагнути, його треба - пережити.
Євген лежав, спершись на руки, перед багаттям і дивився в огонь. Відблиски полум'я переливалися в його чорних, широко відкритих очах.
- Згоріло… випалилось, - бурмотів Сагайда, вишкрібаючи в казанку. - Випалене серце, га? Здорово.
- Але заради якої мети? - роздумливо говорив Черниш. - Заради такої, що краще неї… не може бути в людини нічого.
Брянський, видно, його не чув. Він сидів, обійнявши білими руками свої вицвілі чобітки і рівномірно похитуючись. У такій зібганій позі він був зовсім маленький, було щось тендітно-дівоче в його гостро піднятих плечах з твердими акуратними пбгонами. В глибокій задумі дивився він на багаття, спостерігаючи, як полум'я пожирає зелені гілки, а з них виступає, закипаючи, смола.
- Все, все ми віддаємо тобі, Батьківщино, - промовив він раптом якимось дивним голосом ні до кого. - Все! Навіть наші серця. І хто не звідав цього щастя, цієї,,. краси вірності, той не жив по-справжньому.
І знов дивився, похитуючись, на полум'я, хоча, видно, нічого не бачив і не чув. Всі мовчали.
Біля сусіднього багаття Хома Хаєцький, облизуючи ложку, серйозним тоном розповідав товаришам:
- …А я їй відповідаю: люба моя Явдошко! Отого твого листа, в якому ти просиш грошей, я не одержував…
- Подали команду рушати.
Знову сіли на коней. Річку переїздили вбрід. Деякі коні полохалися води, комизились, рвали посторонки. Доводилося бійцям самим, поскидавши штани, забродити по груди в крижану воду. Перекинувши віжки наперед, бійці тягнули за собою норовистих коней силоміць, як бурлаки баржу.