Північне сяйво

— Правда? — здивувалася молода жінка, широко розкривши очі.

— А ще дивно, — продовжував він, — що різні люди притягають по-різному. Дорослі притягають його, а діти ні. Принаймні, не так сильно, і поки вони ще діти, а не юнаки. Насправді, це і є причиною, — він понизив голос, присунувся ближче до молодої жінки та конфіденційно поклав їй руку на плече, — це і є причиною, чому було засноване Облаткове братство. Про це може детальніше розповісти наша мила хазяйка.

— Правда? Вона якось пов'язана з Облатковим братством?

— Моя люба, вона і є Облаткове братство. Це повністю її проект…

Чоловік хотів розповісти їй ще щось, але зустрівся поглядом із Лірою. Вона незмигно дивилася на нього, мабуть, він забагато випив, чи, може, хотів вразити молоду жінку, тому сказав:

— Ця маленька леді знає про все це, я впевнений. Ви перебуваєте під захистом Облаткового братства, чи не так, моя мила?

— О, так, — відповіла Ліра, — я тут під захистом у всіх цих людей. Там, де я жила раніше, в Оксфорді, відбувалося багато небезпечних речей. Там були цигани, які крали дітей та продавали їх у рабство до турків. І в Порту Медоу, коли був повний місяць, з'являвся перевертень зі старого монастиря в Годстоу. Одного разу я чула, як він виє. А також там були гобліни…

— Це те, що я мав на увазі, — сказав чоловік. — Це так вони називають Облаткове братство, чи не так?

Раптом Ліра відчула, як затремтів Пантелеймон, але він продовжував поводитися якнайкраще. Деймони двох дорослих, кішка та метелик, здавалося, нічого не помітили.

— Гобліни? — перепитала молода жінка. — Яке дивне ім'я. Чому вони називають їх гоблінами?

Ліра вже хотіла розповісти одну зі своїх кривавих історій, які вона вигадала, щоб лякати оксфордських дітей, але чоловік її випередив.

— За першими літерами, зрозуміло? Головне Облаткове братство. Насправді, це стара ідея. За часів середньовіччя батьки віддавали своїх дітей у монахи чи монахині. А нещасні вуличні діти теж присвячували себе церкві. Тобто жертвували собою в певному розумінні. Отже, та сама ідея була покладена в основу, коли вони взялися за справу з Пилом… Як, напевно, знає наша маленька подруга. Чому б тобі не піти та не поговорити з лордом Боріелом? — додав він, звертаючись до Ліри. — Я впевнений, він буде радий познайомитися з протеже пані Кольтер… Он він, чоловік із сивим волоссям і деймоном-змією.

Він хотів позбутися Ліри, щоб віч-на-віч поговорити з молодою жінкою; Ліра легко вгадала це його бажання. Але молода жінка, здавалося, все ще була зацікавлена Лірою, тому втекла від чоловіка, щоб поспілкуватися з нею.

— Почекай хвилинку… Як тебе звати?

— Ліра.

— Я Адель Стармінстер. Журналістка. Можна з тобою поговорити в якомусь тихому місці?

Вважаючи досить природним, що люди хочуть поговорити із нею, Ліра сказала просто: