Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Прочее научное » Акція-51, Останні Свідки 1951
Акція-51, Останні Свідки 1951 - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Акція-51, Останні Свідки 1951

Электронная книга - «Акція-51, Останні Свідки 1951». Краткое содержание книги:

Акция-51. Последние свидетели - хроника последнего выселения (депортации) украинцев из западных этнических земель в 1951 году. Книга основывается на свидетельствах очевидцев, архивных материалах, газетных публикациях. В книге также представлена история населенных пунктов, которые 55 лет тому исчезли с карты УССР, а также словарь уже исчезнувшего говора их жителей.
Часть документов в конце книги - на русском языке.
1 ... 26 27 28 29 30 31 32 33 34 ... 91
Перейти на страницу:

Раніше в Краматорськ ходили в церкву, а це за 50 кілометрів, брали священика на похорон із Святогорівки,це 45 кілометрів від нас. Вже шостий рік,як маємо греко-католицьку церкву. Ми хотіли священика з Западної, зібрали підписи. Ніхто не перешкоджав. Голова колгоспу дав священику хату за рахунок колгоспу, дав матеріали для церкви. Будували церкву 60-70-річні, молодих не було.

В. Шимін на рідному обійсті з теперішньою господинею, с. Бистрий. 2003 р.

Ольга Мощич, 1929 р.н., Двер-ничок

Мій син мені тепер каже: мамо, а чого ви тепер тільки по-переселенському балакаєте? А я йому кажу: прийшла старість, родичі мої далеко, бо їх вивезли в іншу область, а як я ще згадаю про своє село?

Михайло Стефанишин, 1931 р.н., Жолобок

Вдома ми капітально готувалися до зими. 2-3 тонни картоплі мали у пивниці, дві-три бочки квашеної капусти, до 50 кілограмів сушених грибів. Сім'ї у нас були великі, дітей багато, земля родила слабенько, але тримали худобу. І ліс помагав нам вижити: гриби, ягоди.

Федір Макух, 1928 р.н., Журавин

Наші люди в горах дуже тяжко робили. Земля вся на косогорах, родить бідно. У нас діти змалечку до праці привчені. А жили бідно завжди. Тепер я приїжджаю у Ьоберку, це село сусіднє з нашим, але їх не виселяли. То у Боберці, Хащові, Шандровці, де люди залишилися на своїй землі, вони набагато бідніше живуть, ніж ми на сході. Нахальним було наше виселення, але там ми би ніколи не мали того, що тут.

Юлія Голубець

Юлія Голубець, 1925 р.н., Коросно

Ми ходимо в православну церкву, бо греко-католицької не маємо. Але я маю фото Андрея Шептицького.

Катерина Вицівська, 1900 р.н.г Кривка

У селі, куди нас переселили, церкви не було. То ми ходили у район, у Воронцовку попри берег. Так ближче було.

Тепер моє село — гола земля, нічого немає. Часто мені сниться, що я вдома. Перед очима стоїть все наше господарство. Земля обсаджена, засіяна. А як прокинуся, то немає нічого. Коли мені таке присниться, то мені здається, що я все бачу, що я там, і все господарство там. А коли вранці встану, так мені якось легко, весело...

Анеля Кучманич, 1925 р.н., Панищів

Священик вже вітається до нас: «Слава Ісусу Христу». Ми його вже навчили, як треба. Ми хотіли греко-католицьку церкву, але ходимо до православної разом з місцевими людьми.

Тут ми вже розжилися. Але все одно тут не так, як вдома. Вдома не було засухи, були ліси, повітря чисте, легко дихалося. Гоиби, малину, ягоди відрами з лісу носили.

Марія Качур, 1915 р.н., Поляна (з Сикавця)

Наші люди ще років 10 після виселення вірили, що повернуться, що їм дозволять. Вже мої діти пам'ятають,як вуйко Андрій все казав: та чи я не ґазда, я маю своє топоря, свою ножовку, я ще вдома хату поставлю!

Михайло Вуйцик, 1922 р.н., Літовищі

Тепер аж легше стало, що люди вертаються до того, чим ми жили раніше. Магазини не працюють у неділю. Люди церкви відкривають. Треба думати, щоб не тільки бути ситим, але й щоб жити культурно.

Стефанія Пилип, 1936 р.н., Нанова

Скільки нам 'ятаю, тато все плакав за рідною землею. Казав, мої предки там усі вмирали, невже мені тут доведеться? У

63-му році батько помер. Уже в 90-х роках мій син Іван поїхав у Панову, взяв звідти землі, а я принесла її на могилу батькову і кажу: ось вам, тату, в тій хустині — земля наших предків...

Микола Крижанівський, 1929 р.н., Росохатий

Я їздив у Польщу до сестри. Вона вийшла заміж за Сян, ще як війна була. А по Сяну потім кордон з Польщею зробили. їх виселили потім ще далі, аж під німецький кордон. Я три роки документи виробляв,щоб до сестри поїхати. їздив у Миколаїв, писали, хто дід, хто баба,як звали дідового діда...

То було дуже трудно в ті часи за кордон поїхати. Я поїхав у наше село вже другий раз, як був у Польщі. У нашому селі вже ЖОДНОЇ Микола Крижанівський

хати не було. У Скородному

церква ще стояла. Там бики пасли польські гуралі. Бугаї такі великі до церкви заходили. А як ще раз приїхав, то церкви вже не було, розібрали, один фундамент лишився.

У Скороднстлу зупинився я на цвинтарі. Кілька цементних стовпів стояли, а решта все згнило, худоба зламала, як ходила. НЬвілюди приїхали і не знали,як там було... А як у нас було людно, шумно, весело. Які були черешні,яблука, сливи,а потім все падало, пропадало. Дома як заспівав собі, то голос йшов далеко, як вівкнув, то далеко луна йшла. Весело було. А

1 ... 26 27 28 29 30 31 32 33 34 ... 91
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)