Історія України-Руси. До року 1340

Досить, що скоро по своїм весїлю Ростислав випросив від тестя „Угоръ много” і з ними рушив на Перемишль. Тут він, очевидно — за помочию місцевого боярства, зібрав військо з селян. — ”смерды многы пЂшьцЂ”. Данило, зачувши, вислав на нього військо під проводом свого братанича Всеволода, та Ростислав побив його над Сїчницею, ”бо мав богато пішого війська” — з тих смердів. Але коли Данило потім рушив на нього сам з великим військом, Ростислав уступив ся на Угорщину 36).

По роцї Ростислав зібрав ся до нового походу, і на сей раз окрім угорського війська вистарав ся собі поміч і з Польщі, від вдови Лєшка, реґентки малого Болєслава (т. зв. Стидливого). Лїтом 1245 р. він знову рушив на Перемищину, маючи війська угорські, польські й руські — правдоподібно полки бояр, своїх прихильників. На сей раз, обминувши Перемишль, він приступив під Ярослав і почав ладити ся до облоги. На сю вість Данило вислав наперед полк з Андрієм дворським для скріплення ярославської залоги, а сам з Васильком поспішив ся слїдом; післав також за помочию до Мендовга і до Конрада мазовецького, але їх помічні полки прийшли вже по скінченню кампанїї, що перейшла дуже скоро.

Коли військо Романовичів зближило ся до Ярослава, Ростислав полишив піше військо під містом: ”аби звідти не вийшли в поміч Данилови та не порубали пороків” (таранів), а сам з рештою війська пішов на зустріч Данилови. Тут стала ся сильна битва 37), широко і місцями роскішно, пишною риторикою описана галицьким лїтописцем. Сей епізод має чималий інтерес для характеристики і сучасного житя і лїтературної манєри галицького лїтописця, і я виберу з нього дещо.

Лїтописець взагалї неохочий до зарозумілости й похвалок, і тут подає насамперед антітезу пишного Ростислава і смирних Романовичів. Ростислав хвалить ся перед своїм військом: „як би я довідав ся, де Данило і Василько, поїхав би зараз на них: хоч би з десятьма вояками а поїхав би на них!” Данило ж і Василько, довідавши ся, про його похід, молять ся покірно Богу. І Бог являє їм свою поміч — помічні полки не наспівають до них, a вони все таки побивають Ростислава, бо „побіда не від людської помочи, а від Бога”. Знамення віщують їм усьпіх. Ростислав урядив перед Ярославом турнір, „игру”, з якимсь Воршем, і в тім турнірі упав під ним кінь, і він вивихнув собі плече — „не на добро трапило ся йому се знаменнє”. Коли ж військо Романовичів зблизило ся до Сяну і вояки позлазили з коней, щоб узяти на себе зброю, було таке знаменнє над полком: „налетїло богато орлів і богато круків, як велика хмара — птицї грали, орли клекотїли і плавали на крилах своїх і кидали ся в повітрі, як нїколи иньшим разом не трапляєть ся, і се знамення було на добре,” і т. д.