Пастка на дурнів

Аарфі був непотрібний Йоссар’янові — ні як штурман, ні як будь-хто інший, тому Йоссар’ян щоразу гнав його з носової частини під три чорти, щоб той не заважав йому, коли раптом доведеться прокладати собі шлях до порятунку. Тим самим Йоссар’ян надавав Аарфі чудову можливість тремтіти від страху там, де жадав би тремтіти він сам. Та Аарфі натомість волів краще стовбичити поміж першим та другим пілотами, вигідно поклавши свої пухкі руки на спинки їхніх крісел, і, не випускаючи з рота люльки, вести з Макпростаком та другим пілотом веселі теревені про всяку всячину. Щоправда, обом пілотам було зовсім ніколи розглядати всякі кумедні дурнички, що їх показував у небі Аарфі. Вся увага Макпростака була спрямована на виконання команди Йоссар’яна, який то переводив корабель на бойовий курс, то примушував рвучко звертати від хижих вогняних стовпів, — його різкі, верескливі, часом непристойні викрики дуже скидались на сповнені благань та мук зойки Голодного Джо, коли того навідували нічні кошмари. І серед усього цього неугавного хаосу Аарфі, за звичкою задумливо пихкаючи люлькою, споглядав війну, що лютувала за шибками кабіни, з незворушною цікавістю — так, немовби то була далека й дрібна неприємність, яка його особисто зовсім не стосується. Аарфі свято беріг вірність своєму студентському братству, любив верховодити на зборах колишніх однокашників — одне слово, був надто безмозкий, щоб розуміти, що то таке страх. Йоссар’ян був не такий безмозкий, він боявся і, якщо, потрапивши під обстріл, не облишав свій пост і не кидався до лазу, мов наполоханий щур, то лиш тому, що не наважився б довірити комусь іншому керівництво протизенітними маневрами при відході від цілі.

У всьому світі не було людини, яку Йоссар’ян міг би удостоїти такої честі — передоручив би їй цю найвідповідальнішу справу, бо не було в усьому світі більшого боягуза, ніж він сам. Жодний льотчик авіаполку не міг зрівнятися з ним у здійсненні протизенітного маневру, а чому — він і сам до ладу не знав.