Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
Лаз був для Йоссар’яна дорогою життя на той випадок, коли б літак почав падати, але Йоссар’ян люто ненавидів його і кляв на всі заставки, лаючи заодно й лиху долю, що спорудила цю пастку, аби мерщій загнати Йоссар’яна на той світ. Адже в носовій частині кожного Б-25 було вдосталь місця, для додаткового аварійного люка, та жодна сволота не здогадалась його зробити. Замість люка був лаз, а після авіньйонської веремії він зненавидів кожен його нескінченний дюйм, бо кожний дюйм був завдовжки у милю, довгі-предовгі секунди не пускав Йоссар’яна до парашута, надто громіздкого, щоб тарганити його весь час на собі. А потрібні були ще секунди й секунди, щоб натягти парашут та пролізти поміж трохи піднятим куполом кабіни й черевиками горішнього стрільця до аварійного люка в підлозі. Йоссар’ян багато чого віддав би за те, щоб бути там, куди він виганяв Аарфі. Жадав би сидіти просто на кришці люка, закопавшися в купу запасних бронежилетів, один з яких залюбки тримав би завжди при собі; він уже й парашут би пристебнув і чекав, стискаючи в одній руці червону скобу витяжного троса, а другою вчепившись у важіль люка, щоб якнайшвидше вивалитися в повітря, туди, до землі, тільки-но зачується перший моторошний скрегіт, із яким розвалюється підбита машина. Ось де він хотів би бути, як уже на те пішло, замість метлятися тут, у носовій кабіні, немов якась богом проклята, зачеплена за хвіст золота рибка в якомусь богом проклятому акваріумі, а тим часом прокляті, паскудні чорні зенітні вибухи клубочуться й громадяться, здіймаючись ярусами, навколо, знизу і згори; і вся ця космічно-фантасмагорично-апокаліптична напасть із гуркотом пре вгору, кидає тебе туди й сюди, трясе, турляє, молосує, лупить по обшивці машини, пронизує її й загрожує знищити всіх в одну мить, в єдиному велетенському спалахові полум’я.
Аарфі був непотрібний Йоссар’янові — ні як штурман, ні як будь-хто інший, тому Йоссар’ян щоразу гнав його з носової частини під три чорти, щоб той не заважав йому, коли раптом доведеться прокладати собі шлях до порятунку. Тим самим Йоссар’ян надавав Аарфі чудову можливість тремтіти від страху там, де жадав би тремтіти він сам. Та Аарфі натомість волів краще стовбичити поміж першим та другим пілотами, вигідно поклавши свої пухкі руки на спинки їхніх крісел, і, не випускаючи з рота люльки, вести з Макпростаком та другим пілотом веселі теревені про всяку всячину. Щоправда, обом пілотам було зовсім ніколи розглядати всякі кумедні дурнички, що їх показував у небі Аарфі. Вся увага Макпростака була спрямована на виконання команди Йоссар’яна, який то переводив корабель на бойовий курс, то примушував рвучко звертати від хижих вогняних стовпів, — його різкі, верескливі, часом непристойні викрики дуже скидались на сповнені благань та мук зойки Голодного Джо, коли того навідували нічні кошмари. І серед усього цього неугавного хаосу Аарфі, за звичкою задумливо пихкаючи люлькою, споглядав війну, що лютувала за шибками кабіни, з незворушною цікавістю — так, немовби то була далека й дрібна неприємність, яка його особисто зовсім не стосується. Аарфі свято беріг вірність своєму студентському братству, любив верховодити на зборах колишніх однокашників — одне слово, був надто безмозкий, щоб розуміти, що то таке страх. Йоссар’ян був не такий безмозкий, він боявся і, якщо, потрапивши під обстріл, не облишав свій пост і не кидався до лазу, мов наполоханий щур, то лиш тому, що не наважився б довірити комусь іншому керівництво протизенітними маневрами при відході від цілі.
У всьому світі не було людини, яку Йоссар’ян міг би удостоїти такої честі — передоручив би їй цю найвідповідальнішу справу, бо не було в усьому світі більшого боягуза, ніж він сам. Жодний льотчик авіаполку не міг зрівнятися з ним у здійсненні протизенітного маневру, а чому — він і сам до ладу не знав.