Хозарський словник: Роман-лексикон на 100 000 слів

Цікавий запис про Аверкія Скілу залишив музикант і читач снів Юсуф Масуді. Разом зі Скілою він служив у згаданого вище дипломата у Високій Порті в Царгороді й займався полюванням на створінь, які мандрують по людських снах. У своїх записах він каже, що в тих випадках, коли двоє людей сняться один одному навзаєм і сон одної з них вибудовує яву іншої, дещиця сну як з одного, так і з другого боку щоразу витікає. То «дитя сну». Хоча сон триває й коротше від яви сплячого, — проте він завжди глибший у стократ від будь-якої яви, через що й лишається щоразу трохи шумовиння, «надлишку породи», яка не може вміститися уся у яві особи зі сну й переливається через вінця, чіпляючись до яви когось третього, хто терпить через це постійні зміни і відчуває великі незручності. Той третій, як правило, знаходиться в скрутнішому становищі, ніж двоє перших: свобода його дій обмежена підсвідомим удвічі сильніше, ніж у випадку інших двох, бо всі надлишки енергії й матерії, які назбируються в снах першого і другого, поперемінно вливаються в духовне життя третього, через що той перетворюється на істоту подвоєну, яка по черзі наближається або до одного, або до іншого з двох сплячих.

Масуді стверджує, що Аверкій Скіла страждав саме від такого способу обмеження своєї свободи, водячи танок смерті з двома сплячими, чиї імена Масуді також називає. Одним з них був господар Аверкія, Аврам Бранкович; другим — якийсь Коен, якого Аверкій Скіла взагалі не знав. Як би там не було, а Скіла, ніби музичний інструмент з низьким звучанням і товстими струнами, міг витворити лише кістяк мелодії, тільки основне, найгрубше звучання свого життя. Усе інше вислизало від нього, воно було про інших і для інших. Найболючіші його потуги й найвищі здобутки були там, де для інших усе минало без мук, лише за половину їх можливостей.