У лісничівці
- Автор: Парфанович Софія
- Год: 1954
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Миколи Денисюка
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «У лісничівці». Краткое содержание книги:
Ми глибоко відчуваємо переживання маленької саренки Сильвії, дятля Стукача, папужки Старого і повільного черепахи Іллі Даниловича та багатьох інших героїв твору, які заселюють нашу далеку батьківщину.
Якесь інтимне тепло спливає на нас при описах світу природи, який авторка переповідає нам з великою добротою і щирою любов’ю. Повна краса нашої природи, карпатські ліси, квітисті левади і багаті поля, наші ластівки і сарни, дятлі і борсуки знаходят милий відгук у наших серцях: Не забувайте нас! — кличуть звірята нашої землі, і ми розуміємо цей світ, що його з таким тонким мистецтвом відтворила Софія Парфанович.
Він прагне свободи і, хоч почуває себе добре серед людей золотого серця, все таки покидає солодку неволю та відходить у поля й ліси, на свободу.
Книжка для всіх: для дітей, юнацтва і для старших. Чарівна книжка!
Ляся притислась лицем до стін клітки та наставила губки, як для поцілунку. Маленький підійшов до неї, та, сівши на гілці, перехилив голівку й дивився з цікавістю на її губки. Згодом, присунувся ближче та злегка торкнув їх дзьобиком.
— Мамо! Він поцілував мене! — вигукнула Ляся з радістю. — Мій малий, коханий пташок!
— Все ж таки краще буде, як він дістане жінку. Знаєш, у звірят бувають різні хвороби, а зокрема у папуг. Я навіть читала про якусь таку хворобу, заразливу для людей.
— Ні, він здоровий. Він такий веселенький і чепурний.
Так, Маленький був справді здоровий. Тепер він повеселішав знову та приспівував отому пташкові в дзеркалі, або Лясі, коли вона наближалась до його клітки. Досі він не цікавився людьми, очевидно зайнятий своїм подружжям. Та тепер, коли подруги не стало, він став горнутися до людей. Ляся почала годувати його з руки. Спочатку він боявся. Потім сідав на гілку та дзьобав зернятка. Згодом уже без страху сідав на руку.
Досі клітка з пташками висіла на ганку, бо було тепло. Тепер Ляся взяла її до кімнати та пробувала випускати Маленького для прогулянок. Але він не міг привикнути до великого простору кімнати, й бився об стіни, так довго, доки не знаходив своєї клітки. Тоді сідав на неї, чекаючи, щоб його впустили. Що він любив зелень, Ляся переконалася, коди клітка висіла на ганку. Біля неї стояв на столику аспарагус. Його гілки сягали стін клітки. Тоді пташок обскубував ніжні листочки рослини. Після того діти завжди приносили йому з лісу свіжих галузок.
6. МОЛОДА ПАНІ ДОМУ
Пан Вірстюк приїхав зі Львова. У невеличкій коробці він привіз пташинку. Проробивши в стіні коробки дірку він приклав її до вічка клітки. Крізь нього пурхнула до середини синя пташка.
— Ой, тату! Яка чудесна синя пташка! А крильця в неї аж гранатові, а животик синенький, як небо!
Ляся не могла надивуватись красі пташинки.
— Так, я купив цим разом синеньку. Продавець запевнював, що вона молода, недавно народилася таки в нього, та що буде доброю жінкою для свого чоловіка. Бо я розповів продавцеві, який нещасливий був наш пташок у свойому першому подружжі.
Здається, що продавець добре розумівся на звірятах. Маленький підійшов швидко до нової пташинки та наставив до неї дзьобик. Вона ж віддала йому поцілунок з радістю, і так, як би вони віддавна любилися.
— О, мамо! Вона його не б’є!
І справді. Обидві пташки посідали на гілку поруч, та, дивлячись в очі одне одному, заспівали.
Тут треба сказати дещо про спів папуг. Люди звикли думати, що папуги кричать. І справді, великі, що їх бачимо в зоологічному саді, мають не дуже приємний голос. Що ж до малих папуг, то вони видають два роди співу. Один — це таке собі цвірінькання, схоже на горобине, тільки голосніше та більш різноманітніше. Другий — це справжній спів. Вони співають. Звичайно, не так, як солов’ї, але їхня пісня, певне, про кохання, є дуже милою. Співають обоє, самець і самочка, але частіше співає самець, особливо, коли самочка сидить на яєчках і взагалі зайнята дітьми та господарством.
Отже, молода Синенька Пані була дуже мила, ввічлива, сама співала й з радістю слухала пісень, що їх співав її чоловік. Вона була, як ніжна заморська квітка, а він як листочок. Вийшла з них прегарна пара. Коли б ви не підійшли до Срібного Дому, ви завжди бачили обох пташок притулених одне до одного. Гарні часи настали для Маленького. Втративши Стару, він знайшов своє щастя.
7. ЯКІ ВОНИ ТЕНДІТНІ!
— Мамусю, Мамусенько! Яєчко! — вигукувала одного ранку Ляся.
Вся сім’я Вірстюків зібралася біля клітки. Там, якраз на середині, лежало маленьке яєчко. Воно було завбільшки з лісовий горішок, дуже гарного вигляду та чисто-білого кольору.
— Будуть мати дітей, — вирішила мама. — Але чому вона кинула це яєчко серед клітки? Для чого ж тоді гніздо?
Справді, вже кілька днів Синенька Пані заходила до гніздечка. Щось там робила, вистукуючи дзьобиком. Час від часу виставляла голівку крізь дірку, мабуть тільки для того, щоб дістати від чоловіка поцілунок.
— Може, тому вона кинула яєчко на підлогу клітки, що не має що постелити у гнізді? — здогадувалася пані Ганна.
— Ні, це не тому, ми ж пробували раз покласти до гніздечка вату, та котресь зайшло й викинуло її, — заперечив пан Вірстюк.
Може, то було тоді, як у них ще не було яєчок, і може, вони справді не люблять вати? Я принесу пір’я та вистелю в гніздечку і покладу туди яєчко.