Шості двері

Потiк машин повiльно рушив у бiк центру. «Омнiбус» мiстився на територiї стадiону, що нинi перетворився у величезний торговельний центр. Удень стоянка перед рестораном була напiвпорожня, i Ларик загальмував прямо бiля входу. Червона «голлiвудська» дорiжка вела нагору. Ларик рушив було за ними, але Ада рiзко зупинила його:

— А ти куди? Нам поговорити треба. Можеш їхати. Ми викличемо таксi!

— Дякую, Ларику! — пом'якшила її суворий тон Анна-Марiя. — У тебе, напевно, багато своїх справ?

— Та якi в нього справи? — роздратовано кинула Ада. — Замiсть навчання бозна-що в головi! Давай, їдь додому!

Ларик пересмикнув плечима, однак заперечувати не став, а, махнувши рукою, рушив до автомобiля.

Жiнки зайшли до ресторану. На них вiдразу ж дихнуло прохолодою.

— А пам'ятаєш, подруго, як ми за десятку одного разу i наїлися, i напилися, i натанцювалися до знемоги?… — мрiйливо промовила Ада, всiдаючись за круглий мармуровий столик. — А тепер тут хiба що мiнералки можна випити за цю цiну…

Вони замовили сушi, «Шардоне» i легкий зелений салат. Ресторан був майже порожнiй. У кутку сидiло двоє чоловiкiв, у яких поперемiнно дзвонили мобiльнi телефони. Бiля шинквасу працював телевiзор. Iшла програма, закуплена декiлькома центральними каналами. Нова зiрка скандального телешоу — молодий актор в обiрванiй футболцi от кутюр, яка оголювала гору накачаних м'язiв, рясно вживаючи слова ненормативної лексики, знайомив глядачiв iз сiмейними парами, що бажали перетрусити на публiцi свою брудну бiлизну. Цього разу в шоу йшлося про зради. Чоловiк i дружина (Анна-Марiя пiдозрювала, що це були не дуже успiшнi артисти провiнцiйного театру) звинувачували одне одного в усiх смертних грiхах. Публiка в залi — в основному юнi поборницi справедливостi й лiтнi матрони — активно брали участь у процесi з'ясування правди. Анна-Марiя поморщилася: побут, ниций i нецiкавий, оточував з усiх бокiв, у жодному проявi так званого життя не було й натяку на диво, романтику, вiдбиток дитячої казки. I навiть цi двi чоловiчi спини навпроти — напруженi, як на полi бою — викликали вiдразу, адже вона могла переповiсти їхню балачку до найменших подробиць. Вона була пiсна, як сiно…

Офiцiантка принесла двi пляшки «Шардоне» — вона впiзнала Анну-Марiю, i їй хотiлося сяйнути знаннями, якi вона нещодавно отримала в школi сомельє.

— Яке вино бажаєте? Це — мальтiйське, це — з iспанського винограду…

— Мальтiйське, — замовила Ада й звернулася до подруги. — До речi, треба б i нам вiдновити постачання. Воно непогано йде… Ти ж, здається, збиралася на Мальту? Чому вiдкладаєш поїздку?

— Збиралася… — задумливо вимовила Анна-Марiя. — Чомусь у мене особливий сентимент до цiєї країни, а те, чого прагнеш у першу чергу — завжди вiдкладаєш на потiм.