Пор'ядна львівська пані
- Автор: Клименко Люба
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дуліби
- ISBN: 978-966-8910-64-7
- Жанр: Романы для взрослых
Электронная книга - «Пор'ядна львівська пані». Краткое содержание книги:
— І чого ж?
— Ми їдемо прямісінько до неї в лігво...
Правдослава Іванівна була дуже шановна в Стримборі пані. Вона керувала Стримбірською гімназією, або, як кажуть стримбірські жартівники, ґівназією, а до того, очолювала місцевий Союз українок.
Побачивши свою невістку в досить двозначному (або, як сказала Кася, «затраханому») вигляді та ще й з якоюсь шльондрою невідомого походження, вона, артистично зажурившись, привітала її словами:
— Повернення блудної невістки додому...
Невідомо, чим би закінчилася така палка зустріч, якби з будинку не вибігли Пенелопині діти і не закричали:
— Мама приїхала! Мама приїхала!
Пані Правдослава зронила материнську сльозу і пішла розпачливою ходою до своєї кімнати.
Тим часом діти швендяли по двору в пошуках дорожньої сумки:
— Мамусю, а що ти нам привезла? — кричали вони.
Пенелопа почервоніла. Вона навіть гостинців дітям не має! Зате Кася не розгубилася:
— Дітки! Слухайте сюди! Сумки не буде. На нас з вашою матусею напали грабіжники і пограбували. Тепер вони сидять у лісі і ласують вашими цукерками. Бачите, яка мама сумна. Тож хутко обніміть матусю, міцно поцілуйте. А заразом і цьоцю Касю!
Діткам «цьоця Кася» сподобалася з першого погляду. Вони сиділи у дворі під виноградом і жартували.
— Я знаю один анекдот! — заінтригувала і без того зацікавлених Пенелопиних дітей Кася.
— Ради Бога, тільки пристойний! — попросила мама і пішла в дім.
Пенелопа зайшла в дитячу кімнату. Вона ніколи не знала, що робити в свекрушиному домі. З одного боку, та поводилася як єдина і повновласна господиня, а з іншого, — завжди дорікала Пенелопі, що та нічого не робить. Ось дискримінована невістка і не знала, за що взятися, тож механічно сортувала дитячі речі: чисті складала в шафу, брудні відкладала на прання.
Пенелопа з Касею оселилися в дитячій. Ясноспів жив у сусідній, його власній, кімнаті. Пані Правдослава — у своїй. Зустрічалися разом рідко, намагаючись не потрапляти одне одному на очі.
Кася не їхала у Львів, бо здала свою квартиру на місяць, а її термін ще не скінчився. Треба було перебути десь до кінця місяця.
Усі колючки пані Правдослави подруги терпіли стоїчно.
Щоб надати хоч якого-небудь сенсу перебуванню під дахом відомої правдолюбки з багатьма чеснотами пані Правдослави, зайнялися консервуванням. Закривали все, що потрапляло їм на очі, наполегливо варили варення, сушили ягоди... Пані Правдослава холодно споглядала всю їхню господарську метушню, критично оцінюючи все, що б вони не зробили. Що стосується Ясика, то він не розмовляв з дружиною і, природно, з Касею. Пані Правдослава втовкмачила своєму єдиному улюбленому синочкові, що «пор'ядна мати не кине своїх дітей напризволяще», тож він чудово грав роль нещасного чоловіка. Коли діти засинали, Пенелопа і Кася тихенько бесідували, підсміюючись над своєю безталанною долею.
Одного разу, рано-вранці Кася підскочила з ліжка, щоб збігати в туалет надвір. Якось випадково вона зиркнула у вікно і мало не закричала: вчасно закрила собі рота, щоб подавити вигук. Навпроти їхнього будинку на суцільному кам'яному паркані їхнього сусіда через дорогу красувався напис великими жирними літерами: «Пенелопо! Я вмираю від туги!»
Кася розбуркала сонну подругу:
— Прокидайся! Одіссея продовжується!
Пенелопа подивилася у вікно і їй підкосилися ноги. Вона упала на ліжко.
— Що ти розсілася! Думай, що робити! — пошепки скомандувала Кася.
— А що робити?
— Як що робити? Фарба є?
— Не знаю.
— А де може бути?
— Якщо є, то в комірчині.
— А де комірчина?
— За літньою кухнею.
— А де ключ від неї?
— У Правдослави в кімнаті.
— От, холєра ясна! Що ж робити?
— Уявлення не маю.
— Зайди тихенько в кімнату.
— Я її боюсь, як вогню.
— Ходімо разом!
Подруги підкралися до кімнати Правдослави. Вона подавала всі ознаки життя бадьорим хропінням. Кася була сповнена рішучості.
— Де вона тримає ключі?
— На цвяшку біля дверей.
Кася обережно натисла на ручку і зайшла в кімнату. Хропіння припинилося. Кася завмерла.
«Ну все. Кінець», — подумала Пенелопа.
І цієї миті пані Правдослава знову захропіла.
Кася швидко намацала ключі, обережно зняла їх з цвяшка і тихенько вийшла.
Вони навшпиньки вийшли надвір, тремтячими руками відімкнули комірчину, і, підсвічуючи ліхтариком, знайшли там стару олійну фарбу, щоправда, не розібравши кольору, а також старого засохлого пензля.