Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб.
- Автор: Молдован Валериан Васильевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Юрінком Інтер
- ISBN: 978-966-667-370-4
- Жанр: право
Электронная книга - «Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб.». Краткое содержание книги:
Для студентів юридичних вищих навчальних закладів освіти, практичних працівників і всіх тих, хто цікавиться даною тематикою.
Одним із важливих джерел доказів і одночасно засобом захисту від висунутого звинувачення є показання підсудного. Різновидом показань підсудного є повне або часткове визнання чи заперечення ним своєї вини в інкримінованому злочині, само-обмова, обмова, алібі.
Самообмовою є такі показання підсудного, коли він зізнається у вчиненні злочину, якого в дійсності не скоював; у більш тяжкому злочині, ніж вчинив у дійсності або ж бере на себе всю вину за вчинений злочин, хоч у дійсності цей злочин є груповим, чи перебільшує свою роль у вчиненні злочину порівняно з тою, якою вона є насправді.
Говорячи про самообмову, прокурор має враховувати, що мотивами її можуть бути несприятливі для підсудного обставини, стан пригніченості, втрата віри в справедливість і об’єктивність слідчого і суду, бажання виручити інших осіб, бути покараним за менш тяжкий злочин порівняно з вчиненим, сховатись на деякий час від слідства і суду в місцях позбавлення волі, поради «досвідчених» людей, у тому числі співкамерників, погроза і підкуп з боку дійсних злочинців і співучасників, незаконні засоби ведення розслідування, юридична необізнаність, бажання «прогулятися» в інших місцях під час допитів, оглядів, відтворення обстановки й обставин події, коли набридло сидіти в колонії, кругова порука, «солідарність» злочинців, бажання неповнолітнього або злочинця-«початківця» заслужити схвалення досвідчених і сильніших злочинців свого оточення.
Обмова — це такі показання підсудного, в яких він викриває (правдиво чи неправдиво) інших осіб (це можуть бути співучасники або ж сторонні особи) у вчиненні інкримінованого йому або комусь іншому злочину.
Мотивами обмови є, зокрема, бажання уникнути відповідальності або применшити свою вину, помста, бажання сприяти розкриттю злочину, заслужити прихильність працівників міліції і слідчих або ж незаконний вплив з їхнього боку тощо.
Алібі — це твердження підсудного про те, що він не міг бути виконавцем інкримінованого злочину, бо в момент його вчинення перебував в іншому місці. Обов’язок перевірки алібі лежить на прокуророві і судді. Підсудний і його захисник мають право, але не зобов’язані наводити докази на підтвердження алібі. Якщо заяву підсудного про алібі не спростовано, кримінальна справа повинна бути закрита, а суд першої інстанції повинен винести виправдувальний вирок.
Аналізуючи показання підсудного, прокуророві слід пам’ятати, що КПК України спеціально вказує, що вони підлягають детальній перевірці і що визнання підсудним своєї вини може бути покладене в основу обвинувачення тільки при підтвердженні цього визнання сукупністю наявних у справі доказів (ч. 2 ст. 73, ч. 2 ст. 74 КПК).
У своїй обвинувальній промові на суді прокурору слід враховувати, що показання обвинуваченого, надані на попередньому слідстві, від яких він відмовився згодом, і які не підтверджені в судовому слідстві іншими доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.
При оцінці показань підсудного, який викриває іншу особу, прокурору слід особливо ретельно і критично проаналізувати ці показання. Обвинувачення не може вважатися доведеним, якщо воно ґрунтується тільки на обмові іншого підсудного, зацікавленого у результатах справи, не підкріплене іншими вагомими доказами.
Показання потерпілого мають важливе значення у справі: вони виступають як засіб захисту його прав і законних інтересів. Останнє не є характерним для показань свідка. Крім того, процес формування показань останнього дуже істотно відрізняється від показань потерпілого і підсудного. Все це теж необхідно враховувати при оцінці показань згаданих осіб. Слід мати на увазі й особливу зацікавленість потерпілого й підсудного в результатах справи, а також, що потерпілий і підсудний мали можливість ознайомитися з усіма матеріалами слідчої справи. Вони весь час були в залі судового засідання, слухали і бачили всі докази у справі.
Серед доказового матеріалу все більшої ваги набуває експертиза. Висновок експерта для прокурора, судді не є обов’язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована (ч. 4 ст. 75 КПК України). Висновок експерта не має наперед установленої сили, переваги перед іншими доказами і підлягає оцінці за внутрішнім переконанням прокурора, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Умілий аналіз державним обвинувачем висновків експертів у зіставленні з іншими доказами з кримінальної справи робить висновки прокурора переконливими і обґрунтованими.