Сповідь відьом

Ясність думок, досягнута на пробіжці, миттєво розвіялась.

— Хто то був — чоловік чи жінка? — спитала я з різкою ноткою в голосі.

— Жінка.

Я розчаровано опустила плечі.

— Така чемна й вихована! Мені завжди подобалися австралійки. Знаєте, вони такі щиросерді й приязні… Австралійці схожі на американців, але не такі… — Голос сторожа затремтів, і він замовк, але я збагнула, що він мав на увазі. Австралійці схожі на американців, але не такі настирливі й нахабні.

— Та ми намагалися зателефонували до вашого помешкання, — продовжив сторож.

Я нахмурилась. Річ у тім, що я сама вимикаю дзвінок телефону, бо Сара хибно вираховує різницю в часі між Медісоном та Оксфордом і завжди телефонує о дванадцятій ночі. Тепер мені все зрозуміло.

— Дякую. Надалі неодмінно повідомлятиму про своїх гостей заздалегідь, — пообіцяла я.

У помешканні я увімкнула у ванній світло і зиркнула в дзеркало: напруженість останніх двох днів таки далася взнаки, і темні кола під очима тепер «розквітли» і нагадували синці. Я оглянула передпліччя — чи немає там синців, та, на свій подив, нічого не знайшла, хоча вампір схопив мене за передпліччя дуже сильно.

Після душу я вдягла широкі штани та водолазку з закритим коміром. Насичений чорний колір одягу підкреслював мій зріст і ховав атлетичність статури, але водночас робив мене схожою на труп, тому я накинула на плечі й пов’язала вузлом м’який светр із барвінковим візерунком. Від цього синці під очима стали ще синішими, але я принаймні вже не нагадувала мерця. При кожному русі волосся на голові потріскувало статичною електрикою і загрожувало стати сторч. Цю проблему я вирішила єдиним можливим способом: зібрала волосся у хвіст і зав’язала вузликом на потилиці.

У бібліотеці возик Клермона стояв догори напханий манускриптами, і я вже звиклася з думкою, що мені знову доведеться зустрітися з ним у читальному залі герцога Гамфрі, тож розправила плечі й підійшла до столика замовлень.

І знову директор й обидві його помічниці метушилися, немов переполохані птахи. Цього разу їхня діяльність зосередилася в трикутнику між столом замовлень, каталожними картками манускриптів та кабінетом директора. Вони гасали зі стосами коробок біля перших трьох рядів старезних столиків і штовхали возики з манускриптами під пильним поглядом химерних скульптур.

— Дякую, Шоне, — долинув із глибини залу низький чемний голос Клермона.

Що ж, хоч одна добра новина: мені не доведеться тепер сидіти поруч із вампіром.

Погана ж новина полягала в тому, що я не увійду до бібліотеки, щоб замовити манускрипт, не потрапивши під пильне око Клермона, який матиме змогу слідкувати за кожним моїм кроком. А відсьогодні він має підкріплення.

У другому алькові мініатюрна дівчинка у довгому мішкуватому светрі, що сягав до колін, складала у стос папери та теки. Коли вона обернулася, я з подивом побачила перед собою дорослу жінку з янтарними очима з чорними зіницями — холодними, як крига. Її бліда світла шкіра та неприродно густе блискуче волосся, що зміїстими кучерями обрамляло її обличчя і хвилями спадало на плечі, видавали в ній вампіра. Вона ступила крок назустріч і окинула мене убивчим поглядом. Їй не хотілося бути в бібліотеці, і вона винуватила за це мене.