Мертва голова
- Автор: Беляев Александр Романович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ф. М. Динько
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Мертва голова». Краткое содержание книги:
«Мертва голова» — оповідання, в основі якого лежить факт, що мав місце в дійсності. Автор розповідає, як невтомний дослідник природи професор Морель, ганяючись за рідкісним метеликом небачених розмірів, заблудився у тропічному лісі в малодосліджених верхів’ях ріки Амазонки і на довгі роки лишився відірваним від людей, але не припиняє своєї наукової роботи. Головна думка, що випливає з цього оповідання: людина повинна працювати тільки на благо людства, інакше праця її втрачає смисл.
У науково-фантастичних оповіданнях «Невидиме світло» і «Містер Сміх» О. Бєляєв майстерно зображає нрави сучасного буржуазного суспільства, викриваючи їх реакційну основу.
Всі ці оповідання — прекрасні зразки творчості чудового майстра радянської наукової фантастики.
Залізні ворота й хвіртка були замкнені. На дзвінки ніхто не виходив.
Не минуло й п’яти хвилин, як в’юнкі люди із спритністю мавп перелізли через залізну огорожу і кинулись до будинку. Але тут сталося незвичайне. Стіни будинку перетворились на екран денного кіно, і на ньому з’явився Король сміху. Одночасно заговорили репродуктори. І «нападаючі», гублячи вічні пера, блокноти й фотоапарати, вже качалися по землі в судорогах сміху. Деякі, закривши очі й вуха, змогли підійти до дверей будинку, але двері були замкнені. Та й неможливо ж інтерв’ювати з закритими очима й вухами!
Атака була відбита. Армія журналістів ганебно ретирувалась.
Настільки ж сумною була доля і поліцейської атаки. Всі полісмени падали в саду від реготу. Старий працівник поліції, що очолював загін, підняв білий прапор — хусточку. На його подив, екрани погасли й репродуктори замовкли. Настало щось подібне до перемир’я. Начальник попрямував до будинку. Двері перед ним відчинились. Повернувся він хвилин через десять, збентежений, замислений, з загадковою усмішкою на обличчі. Кишені його френча дуже відстовбурчувались. Він віддав своїй розбитій армії наказ про відступ. Того ж дня він доповів начальству і повідомив про це журналістам, що містер Сміх непереможний. Єдино можлива війна з ним — повітряна. Але не кидати ж з аероплана стокілограмові бомби в центрі міста.
… Місто схвильоване. А винуватець всього переполоху спокійно сидів у глибокому шкіряному кріслі, курив сигару, згадуючи пройдений шлях, і підбивав підсумки.
Сполдінг, нарешті, багатий. У нього прекрасний готель у місті й вілла в горах. Яхта, аероплан, автомобілі… Чого ще не вистачає йому? Дружини! йому потрібна незвичайна дружина. От якби місіс Файт! Красуня двадцяти чотирьох років, вдова. Власниця мільйонів, фабрик і заводів. Найбагатша наречена в світі. Так пишуть газети. Чому б не завоювати сміхом її серце і її мільйони? Це, звичайно, може бути кваліфіковано як примус, навіть насильство, розбій, вимагательство. Та хіба не все одно?
І Сполдінг почав розробляти свій новий план. Справитися з Бекфордом було легше: Сполдінг добре знав Бекфорда. Про місіс Файт він знав тільки з газет. Доводилося збирати додаткові відомості через приватних агентів. Файт була крупною ставкою, і треба було зробити все, щоб не програти цієї ставки.
Через кілька днів усе було готове. Сполдінгу пощастило проникнути в палац Файт. Вдалося обеззброїти, приборкати і особисту охорону: лакеїв, камеристок, розшукати в нескінченній анфіладі кімнат місіс Файт.
Коли Сполдінг увійшов, Файт курила єгипетську сигару, вставлену в золотий мундштук з сапфіровим наконечником. На ній було газове скляне плаття, рожеві туфлі з мавпячої шкіри з брильянтовими пряжками.
— Чи згодні ви, місіс Файт, вийти за мене заміж? — спитав Сполдінг, наділивши цю пропозицію легким дотепом.
Файт дзвінко розсміялась, але тут же швидко відповіла:
— Перестаньте смішити мене, Сполдінг! Ви хочете, щоб я вийшла за вас заміж? Так у чому ж справа? Яка жінка відмовиться стати дружиною Короля сміху? Я згодна. І я не звикла відкладати свої рішення.
Сполдінг був так приголомшений цією швидкою згодою, що забув про свою «атаку сміхом». Він стояв нерухомо з напіввідкритим ротом і, мабуть, вперше був смішним, не бажаючи нього. Енергійна жінка швидко взяла ініціативу в свої руки. Вона подзвонила. На дзвінок увійшла сива бабуся, схожа на придворну статс-даму.
— Мадам Анжело, — сказала Файт по-французькому, — прошу вас негайно викликати сюди пастора Гоббса. Розпорядіться, щоб подали авто. Протелефонуйте Джонсу. Через годину ми вилітаємо в Сан-Франциско. Три пасажири. Вага… ваша вага?
— Вісімдесят п’ять, — автоматично відповів Сполдінг.
— У мене сімдесят, у пастора сто. Разом двісті п’ятдесят п’ять. Багаж двадцять. Всього двісті сімдесят п’ять. Передайте ці цифри Джонсу. Попередьте, щоб масла й бензину вистачило на весь шлях без посадки.
Відпустивши мадам Анжелу, місіс Файт звернулась до Сполдінга.
— Пастор повінчає нас у небі. Правда, це дуже оригінально? Вся Америка говоритиме про це. А в Сан-Франциско ми пересядемо на нашу яхту і…
Файт натиснула другу кнопку. Ввійшла камеристка.