Павло Скоропадський — останній гетьман України
- Автор: Савченко Виктор Васильевич
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4058-9
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Павло Скоропадський — останній гетьман України». Краткое содержание книги:
Відповідь на це запитання допоможе знайти книжка, при написанні якої автор використав архівні матеріали, документальні джерела, спогади учасників подій.
Істориків інколи вводять в оману «щирі» зізнання Скоропадського у своїх «Споминах»: «Мене цей вибір ( обрання отаманом. — В. С.) дуже здивував, бо до того часу, крім справ виключно військових і організаційних у своєму корпусі, я нічим іншим ближче не цікавився. Одначе цей вибір показав мені, що для українців праця моя над утворенням сильної регулярної української частини мала велике значення і сприяла популяризації мого імені». Це була не повна правда, довірені особи генерала вже кілька місяців спілкувались із лідерами козаків і нав’язували селянам думку про отамана — генерала.
Рішення козацького з’їзду роздратували лідерів Центральної Ради, та особливо занепокоїли Винниченка, який, вказуючи на небезпечність козацького автономного утворення, зробив заяву про те, що козаки наважилися формувати «державу у державі». Грушевський прохолодно сприйняв обрання Скоропадського, вирішивши, що Скоропадський мітить у його крісло. Генеральний Секретаріат так і не визнав повноваження Генеральної Ради Вільного козацтва і 13 листопада 1917-го затвердив свій «Статут Вільного козацтва України», який ставив козацькі загони у підпорядкування лише урядовим установам. Скоропадський згадував: «…у Генеральному Секретаріаті це моє обрання зробило надзвичайно неприємне враження… Скрипчинський відповів мені, що це так собі “почесна посада”».
У жовтні 1917-го серед лідерів Центральної Ради вже чулися пропозиції про негайне припинення війни та сепаратний мир. Тоді ж виникає новий конфлікт українського Генерального Секретаріату з Тимчасовим урядом з приводу створення особливої Української армії, Українського фронту та призначень командування українізованих частин. Декларація Генерального Секретаріату про скликання окремих Українських Установчих зборів загострила конфлікт між Києвом та Петроградом.
24 жовтня 1917-го у Петрограді почалося збройне повстання більшовиків. Повідомлення зі столиці підштовхнули до консолідації суспільних сил у Києві. Вже 25 жовтня було створено «Крайовий комітет охорони революції» в Україні, що об’єднав «усі органи революційної демократії». У нього ввійшли: українські соціалісти, російські есери, єврейські соціалісти, більшовики, представники Ради військових депутатів… Комітет виступав за створення нового Загальноросійського революційного соціалістичного уряду. Крайовий комітет проголосив себе надзвичайною владою в українських губерніях. Командуючий Південно-Західним фронтом генерал Володченко разом із «комісарами» від меншовиків і есерів так само створив фронтовий «Комітет порятунку революції». У той же час Генеральний Секретаріат звернувся з відозвою проти ленінського уряду та спроб повторення більшовицького перевороту в Україні, з пропозицією передати владу в Росії Установчим зборам. Обурені цим більшовики вийшли зі складу комітету, і він був розпущений.
У ці дні в Києві Третій військовий з’їзд зажадав, щоб Центральна Рада проголосила Українську республіку та провела негайну українізацію в армії. На з’їзді були присутні і члени Генеральної старшини Вільного козацтва, які теж закликали до негайного проголошення Української республіки, до негайної націоналізації землі. Скоропадський якийсь час був присутнім на з’їзді, але відмовчався. Перебуваючи у Києві, генерал з тривогою стежив за революційним вибухом і намагався знайти свій шлях у калейдоскопі подій.
Командуючий Київським військовим округом і комісар округу виступили проти більшовицької Ради і Центральної Ради. 29–30 жовтня 1917-го війська штабу округу розгромили більшовицьке повстання у Києві, в той же час Центральна Рада оголосила про свій нейтралітет.
Києву загрожував більшовизований 2-й армійський корпус. Його прибуття до міста на допомогу повсталим більшовикам означало б неминучу перемогу «жовтневої революції» в Україні. У таких складних умовах штаб округу вирішив передати владу в Києві Центральній Раді як силі, здатній захистити місто від більшовиків.
30 жовтня 1917-го Центральна Рада проголошує автономію України, а наступного дня українські військові сили взяли під охорону стратегічні об’єкти Києва. У ніч на 1 листопада штаб округу передав владу в Києві Центральній Раді й почав евакуацію своїх військ із Києва на Дон, до генерала Каледіна.