Чарівник Смарагдового міста
- Автор: Волков Александр Мелентьевич
- Серия: Чарівник Смарагдового міста #1
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Фелікс Ксензенко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Чарівник Смарагдового міста». Краткое содержание книги:
— Ой, добродійко! Не віддавайте мене щурам! Я слухатимуся.
Еллі тремтіла.
Цієї миті Бастінда помітила Тотошка, який боязко тулився до ніг Еллі.
— А це що за звір? — сердито запитала зла чаклунка.
— Це мій песик Тотошко, — несміливо відповіла Еллі. — Він хороший і дуже любить мене.
— Гм… Гм… — пробурчала чаклунка. — Ніколи не бачила таких звірів. Слухай мій наказ: нехай цей песик, як ти його називаєш, тримається від мене якнайдалі, бо першим потрапить у підвал до щурів! А зараз йдіть за мною!
Бастінда повела полонених крізь чудові кімнати палацу, де все було фіолетове: і стіни, і килими, і меблі — і де біля дверей стояли у лілових каптанах Мигуни, вклоняючись володарці до самої підлоги та жалібно кліпаючи їй услід. Нарешті Бастінда привела Еллі до темної брудної кухні.
— Ти чиститимеш горщики, сковорідки й каструлі, митимеш підлогу й топитимеш піч! Моя куховарка давно потребує помічниці!
Залишивши дівчинку, напівживу від переляку Бастінда вийшла на подвір'я, потираючи руки.
— Я добре налякала це дівчисько! Тепер приборкаю Лева, і обоє будуть у моїх руках!
Полохливий Лев уже встиг перегризти мотуззя і лежав у віддаленому кутку залізної клітки. Коли він побачив Бастінду, жовті очі його спалахнули лютим вогнем.
«От шкода, що у мене ще немає сміливості, — пожалкував він. — А то віддячив би старій відьмі за смерть Страшила і Залізного Дроворуба» І Лев зібгався в клубок, готуючись до стрибка.
Стара увійшла в кліть через маленькі двері.
— Гей ти, Леве, слухай! — прошамкотіла вона. — Ти мій бранець! Я запрягатиму тебе в коляску і їздитиму, кататимуся під час свят, щоб Мигуни казали: «Ти диви, яка могутня наша володарка Бастінда, навіть Лева зуміла запрягти!»
Поки Бастінда базікала, Лев розкрив пащу, настовбурчив гриву і, стрибнувши до чаклунки рикнув:
— Я тебе з'їм!
Він на волосинку не дістав до Бастінди. Перелякана бабця кулею шмигнула із кліті й проворно зачинила дверцята.
Важко відсапуючись з переляку, вона прокричала погрозливо крізь грати:
— Ах ти ж, клятий! Ти ще мене не знаєш! Я замордую тебе голодом, якщо не погодишся ходити в упряжці!
— Я тебе з'їм! — повторив Лев і знавісніло кинувся на грати.
Стара задріботіла до палацу, буркочучи і лаючись.
… Потягнулись сумні і важкі дні рабства. Еллі з ранку до вечора працювала на кухні, допомагала Фрегозі куховарити. Добра Мигуня намагалася допомогти дівчинці і при нагоді з радістю виконувала за неї найважчу роботу. Але Бастінда пильно стежила за тим, що діється на кухні, і Фрегозі частенько перепадало за її доброту.
Бастінда чіплялась до Еллі і не раз замахува-лась на дівчинку брудною ліловою парасолькою, яку завжди носила з собою. Еллі не знала, що чарівниця не наважиться вдарити її, і серце дівчинки стискалося, коли парасолька злітала над її головою.
Щодень стара, наблизившись до залізної кліті, верескливо питала Лева:
— Підеш в упряжці?
— Я тебе з'їм! — незмінно лунало у відповідь, і Лев загрозливо кидався на грати.
Бастінда з першого дня полону не давала Левові їсти, але він. не вмирав з голоду, був, як завжди, здоровий і дужий.
Справа в тому, що стара Бастінда найбільше страхалася темряви і води.
Тільки-но темрява огортала палац, вона ховалась у найдальшій кімнаті, замкнувши двері міцними металевими засувами, і не виходила звідти до пізнього ранку. А Еллі зовсім не боялась темряви. Вона знаходила у кухонній шафі все, що залишалось їстівного. А про те, щоб там залишалось чималенько, дбала Фрегоза. Тримаючи в одній руці кошика з харчами, а в другій — великий бутель з водою, Еллі прямувала до залізної кліті. Там її радісно зустрічали Лев і Тотошко.
Еллі і Тотошко дуже злякались погрози Бастінди віддати песика на поживу щурам, і Тотошко з першого дня переселився до залізної кліті під охорону Лева. Він знав, що звідти Бастінда його не дістане, й безкарно погавкував на злу чаклунку як тільки вона з'являлась на подвір'ї.
Еллі пробиралася в клітку поміж двома прутами. Лев і Тотошко кидалися до принесеної їжі й питва. Потім Лев зручно вмощувався на підлозі, дівчинка розчісувала його м'яку шерсть, бавилася китичкою хвоста. Еллі, Лев і Тотошко довго розмовляли, з сумом згадували про загиблих вірних друзів — Страшила й Залізного Дроворуба, обговорювали плани втечі. Але втекти з Фіолетового палацу було неможливо: його оточував високий мур з гострими цвяхами зверху. Браму Бастінда зачиняла, а ключі носила з собою.