Атомний вогонь над океаном

— Ви знайомі з Джеймсом Стефсоном?

На якусь частку секунди Барн завагався. Молодий учений хотів відповісти правду, але щось застерегло його, і він відповів невиразно:

— Е… ні.

Коли Барн прощався з Джеймсом Стефсоном, старик сказав: «Привітайте мого сина і внучку».

Барн пригадав невисокого лагідного професора. Біт зраділа, коли він передав їй привіт від діда.

Чоловік у білому перейшов до наступного питання.

— Як звали першого президента Сполучених Штатів?

— Це питання суперечить вашій вимозі, щоб я відповідав «так» або «ні». Крім того, мене ображає думка, ніби я такий невіглас.

Якщо ці відповіді реєструються, а вони, напевно, фіксуються на стрічці, в Барна може виникнути приємна розмова з начальством атомного міста.

Але чоловіка в білому, здавалося, зовсім не цікавили ні питання, ні відповіді. Він питав про те, що йому написав начальник служби безпеки. А вже Лекс Шпрінгер знає, що до чого.

— Ви прибули сюди вчора о шістнадцятій годині тринадцять хвилин?

— Так.

— На вас чекали?

— Чекали. Інакше я не був би тут. З моєї родини на аеродромі не було нікого, — додав він.

— Ви знаєте Москву?

— Досі я не мав можливості побувати там, у чому ви пересвідчилися з моєї відповіді на п'яте питання.

— Що ви думаєте про мету комуністів?

— Я вільний американець.

— Дякую, містер Кальман.

З голови вченого зняли ковпак з голчастою решіткою, а з тіла — пластинки з шлангами й дротами, Барн витер піт з обличчя. Після всіх цих процедур в нього було мало бажання працювати в атомному місті. Це ж тільки початок. А що буде далі? Вчений вийшов з кімнати, навіть не попрощавшись. Він сердився на чоловіка в білому, хоч той робив тільки те, що йому наказали. А хіба завжди слід робити те, що накажуть? Невже в Мехіко-Занді доводиться постійно підкорятися, виконувати накази, вказівки, доручення без будь-яких сумнівів і вагань? Невже тут ніхто не має власної думки?

Вчора Біт Стефсон сказала, що в атомному місті є люди, які носяться з планом створення «чистої» бомби. Невже це правда? Адже Мехіко-Занд усі вважають дослідним інститутом. Інакше думає тільки Джеймс Стефсон. Як він висловився з цього приводу? Зрештою, сказав учений, не так уже й важливо, що виробляють: бомби чи потрібні для їх виготовлення матеріали атомного розщеплення, які потім продають тим, хто створює бомби. Це правда. Але працювати над «чистою» бомбою безглуздя! В Мехіко-Занді таких дурнів не може бути.

Він відмахнувся од цієї думки і знову зайшов у кімнату до молодої дівчини. Вона сказала:

— Директор Брекдорп чекає вас. Але спершу підпишіть, будь ласка, в генеральному секретаріаті договір. Це поверхом нижче, в кімнаті номер 11/310.

Барн попрощався з секретаркою і відчинив двері. Перед ним стояв його мовчазний супутник. Барн дуже здивувався: чоловік показав на ліфт і пропустив нового науковця вперед. Барна весь час не покидало відчуття, ніби він ув'язнений.

Вони спустилися ліфтом на один поверх, і супутник Барна підвів ученого до кімнати П/310. Коли чоловік натиснув сигнальну кнопку, розсунулися одні двері, потім відчинилися другі, оббиті шкірою, і Барн побачив кімнату, посередині якої сиділа Біт Стефсон. Він ступив кілька кроків до неї і вигукнув:

— Нарешті, я бачу розумну людину!

Дівчина усміхнулась і жестом запросила його сісти. Барн підсунув крісло до її письмового стола.

— Невже ви за такий короткий час могли зустріти багато нерозумних людей? — насмішкувато спитала Біт. — Нічого не вдієш. Церемонія прийняття до атомного монастиря трохи відрізняється од церемоній при зустрічах за коктейлем.