Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання
- Автор: Зінченко І. О., Тютюгін В. І.
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: ФІНН
- ISBN: 966-8030-04-4
- Жанр: право
Электронная книга - «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання». Краткое содержание книги:
В окремому розділі монографії наводяться матеріали судової практики, в яких вирішувалися питання кваліфікації та призначення покарання при множинності злочинів; дасться перелік збірок судової практики, у яких містяться її матеріали з кримінальних справ.
Робота розрахована на суддів, працівників прокуратури, юстиції, органів внутрішніх справ, науковців, викладачів, аспірантів та студентів юридичних навчальних закладів. Корисною вона буде і для всіх тих, хто цікавиться питаннями кримінального права та практикою його застосування.
В судовій практиці спостерігаються певні проблеми і при кваліфікації такого складеного злочину, як хуліганство, пов’язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, (ч. 3 ст. 296 КК) Найбільш типовою помилкою є неоднозначне тлумачення правоохоронними органами поняття «опір». У постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 р. № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство» роз'яснюється (п. 8), що «як опір представникові влади… слід розуміти активну протидію особи, котра вчиняє хуліганство (відштовхування, завдання побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), з метою позбавити зазначених осіб можливості виконати службовий обов’язок з охорони громадського порядку. Такий опір охоплюється ч. 3 ст. 296 КК як кваліфікуюча ознака передбаченого нею злочину, а тому не потребує додаткової кваліфікації за частинами 2 і 3 ст. 342 цього кодексу.
Якщо ж опір було вчинено після припинення хуліганських дій — як протидію затриманню, він не може бути кваліфікуючою ознакою хуліганства і відповідальність має наставати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 296 і 342 КК»[121].
Як бачимо, практика вважає, що опір, вчинений особам, які припиняють хуліганські дії. визнається кваліфікуючою ознакою ч. 3 ст. 296 КК лише тоді, коли він є складовою частиною хуліганства, вчиняється в процесі хуліганства. Однак опір сам по собі, за своїм характером є імпульсивною, спонтанною дією, що виникає як миттєва реакція на законні вимоги представника влади чи громадськості. Найчастіше він відбувається вже після припинення хуліганства і має на меті уникнути затримання і відповідальності. Такий опір, вчинений після припинення хуліганських дій у зв’язку із затриманням винної особи, суди обґрунтовано кваліфікують за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 296 і 342 КК України. Прикладом правильної кваліфікації цих діянь є наступна справа.
Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 14 липня 2006 р. Ф. засуджено: за ч. 1 ст. 296 КК та за ч. 2 ст. 342 КК зате, що Ф., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, в кафе «Кондитерське» у м. Чернівці з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, завдав В. декілька ударів кулаком в обличчя, спричинивши останньому легкі тілесні ушкодження. Цього ж дня Ф. вчинив за аналогічних обставин хуліганські дії щодо К, якому завдав декілька ударів у голову, обличчя та кінцівки, та щодо Б., якому завдав удар головою в обличчя. Унаслідок таких дій Ф. була зірвана робота установи на 10 хв. Після цього Ф. вийшов на вулицю, де знову продовжуючи свою злочинну діяльність, на тротуарі біля входу в зазначене кафе вчинив хуліганські дії щодо Ч„завдавши потерпілій декілька ударів рукою та ногою по тулубу і голові.
Крім того, після вчинення зазначених дій Ф. чинив опір працівникам міліції О. та Ш. підчас виконання ними своїх службових обов’язків, а саме: відмовився виконати наказ про припинення хуліганських дій та чинив активну протидію спробі затримати його, що виразилось в шарпанні за формений одяг працівників міліції, намаганні вирватись та вдарити одного з міліціонерів[122].
Зазначене свідчить про недоцільність мати в КК такий складений злочин, як хуліганство, пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, тому що питання кваліфікації вказаних діянь без нього вирішуються простіше. По-перше, відпадає необхідність у розмежуванні цих злочинів. По-друге, немає дублювання кваліфікуючою ознакою складеного діяння відповідного йому простого складу у випадку реальної сукупності цих злочинів. Нарешті, не потрібно з'ясовувати питання про характер вчиненого опору (чи відбувся він в процесі хуліганства, чи вже після закінчення останнього), який іноді досить складно визначити.
Досліджуючи склад хуліганства, зупинимося також на проблемах його кваліфікації за сукупністю з умисним вбивством і тяжким тілесним ушкодженням, які досить часто вчиняються, так би мовити, поряд одне з іншим. Типовість, усталеність сполучень названих злочинних діянь досить давно була позначена законодавцем і навіть закріплена в КК УРСР 1927 року у вигляді складеного делікту[123]. Так, в ч. 3 ст. 70 КК УРСР 1927 року йшлося про хуліганство, поєднане з вбивством, зґвалтуванням, тяжкими тілесними ушкодженнями або підпалом.
121
Там само. — С. 660.
122
Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 3(5). — С. 100–101.
123
У частині 2 ст. 74 КК РРФСР також передбачалась відповідальність за хуліганство, поєднане з вбивством Була подібна норма і в КК Узбецької РСР 1926 року.