Поки Бог спить

Едесса — гарне та багате місто, окраса лицарських надбань на Близькому Сході. Чого тільки немає в Едессі: і міцні мури, і розкішні східні базари, і величні храми.

О, храмів тут багато! Бо Едесса є, певно, одним з осередків віри у Леванті. З давніх-давен це форпост християнства, саме звідси благодать Божа полилась на Візантію, щоб потім повернутися у вигляді ортодоксального православ'я.

Крім православних, тут багато єретиків. Сильні несторіанці, що стверджували єдність людського та Божого в Ісуса Христа. їм вторили монофізити, переконані у боголюдськості Христа, але не згодні, що Діва Марія — звичайна жінка. А яковіти, севіліани, аріани, євтихіани, мариніти, назаріяни? Вони також були в чомусь не згодні з ортодоксами, також посіли своє місце в палітрі віровчень.

Довгий час Едесса підкорялася багдадському халіфу, і чимало мечетей було збудовано в цей час. Мусульмани терпимо ставилися до християн, бо відомо, що Іса, якого кяфари звуть Ісусом, був найвеличнішим пророком Аллаха. Після Мухамеда, звичайно. І саме в Едессі зберігається убрус — рушник, яким утирався Іса і на якому залишився його нерукотворний образ. Убрус був святинею як християн, так і мусульман. Можливо, саме ця спільність у поклонінні убрусу не довела едессців до братовбивства. Хоча злі язики пустили плітку, що справжній убрус ще двісті років тому імператор Костянтин вивіз до Царгорода як військовий трофей, віруючі заперечували: вивезли тільки копію, а сам убрус, молитвою тодішнього єпископа Павла, повернувся у місто.

Були в Едессі, як і в кожному порядному місті, всюдисущі іудеї, що пристосовувались до будь-якої влади, жили й багатіли.

Громада латинів до часу найменш численна. Вона складалася з декількох десятків пілігримів. Після захоплення міста воїнами Христа вони зміцніли, почали наступ на всіх схизматиків. Не варто говорити, що майже всі латини були рішуче налаштовані, симпатизували тамплієрам, всіляко їм допомагаючи. Едесса почала захлинатися у крові.

Та прийшов новий володар, граф Раймунд, який бачив згубність таких дій. Він відновив свободу — віковічне право едессців сповідати віру, яку сповідали їхні предки, та почав патронувати торгівлю, чим врятував місто від занепаду. І мешканці міста підтримали енергійного графа, графство продовжувало існувати серед бурхливого мусульманського моря.

Католики відступили у тінь, але не змирилися. Вони мріяли про смерть ненависного графа, не усвідомлюючи, що з загибеллю Раймунда їхні голови полетять під мечами саладинських вояків.

Конрад зненавидів Раймунда ще до того, як перший раз побачив, бо вороги ордену — це і його вороги. Рашид же не відчував до графа жодної ненависті. Просто виконував свою роботу. Дивлячись, як Конрад казиться від люті, небезпідставно підозрював у ньому — навіть не язичника, ні! — звичайнісінького безбожника, бо тільки безбожники вміють так ненавидіти.