Гараж пана Якобса
- Автор: Шрайер Вольфганг
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури України
- Переводчик: Юрий Яковлевич Лисняк
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Гараж пана Якобса». Краткое содержание книги:
Роман Вольфганга Шрайєра — яскрава картина з життя Західного Берліна, перетвореного окупаційними властями західних держав та боннськими реваншистами на розсадник злочинів і провокацій, плацдарм шпіонажу та диверсій проти НДР і всього соціалістичного світу.
Переклали Ю. Лісняк та 3. Кундіренко
Явно відчувалось, що тут щось не чисто; але вчепитись не було за що. Такі історії завжди дратували доктора Горна. Щоб трохи розвіятись, він узяв трубку й подзвонив у податкове управління: спитати, чи почалась уже фінансова ревізія гаража «Зюд-вест», яку він просив провести, йому відповіли, що почалась.
— Я вже говорив вам, пане оберінспектор, — сказав Горн, — мене зараз не цікавлять якісь там дрібні порушення…
— Зате нас цікавлять! — перебив його той.
— …Я тільки хочу знати, чи взагалі підприємство рентабельне. В якому відношенні стоять прибутки фірми до числа працівників, чи нема тут суперечностей. У вас же є дані — тобто в середньому по цій галузі…
— Звичайно, є, пане криміналрат. При таких розмірах підприємства ревізія триватиме два-три дні. Ми перевіряємо грунтовно; тоді майже завжди щось випливе наверх. Саме ці гаражі й бензозаправні пункти купують багато безе.
— Що таке, пробачте?
— Купують багато без запису, б. з., як це ще називається. Тобто вони частину своїх закупок не заносять у книги, щоб приховати від оподаткування прибуток з них.
— Зрозумів. Але завтра, сподіваюсь, уже можна буде спитати про попередні результати? Ваш ревізор уже, мабуть, зможе сказати, наскільки підприємство рентабельне.
— Звичайно, пане криміналрат.
— Дуже вам вдячний, пане оберінспектор. Я пошлю по нього машину.
Докторові Горну було потрібно якомога швидше зібрати конкретні дані: можливо, що йому незабаром заборонять провадити дальше розслідування. Завтра він уже знатиме, чи в Якобса більший штат працівників, ніж потрібно для підприємства, і чи не змушує його економічне становище шукати побічних прибутків. Ще малесенький крок уперед…
— Нічогенька лавочка, — сказав комісар Вольф, що саме ввійшов у кабінет. — Все устатковано цілком по-сучасному. Там, здається, лише кілька старих гаражів. Я на стіні бачив націстський лозунг…
— То не обов’язково давній, — байдуже зауважив доктор Горн. — А взагалі яке ваше враження?
Вольф знизав плечима.
— Важко сказати. Мене прийняв якийсь чоловік, лисий, в окулярах з товстою білою оправою. Намагався говорити по-простацькому, але, по-моєму, інтелігент…
— Нічого дивного — при нинішньому клятому безробітті.
— Ще там у них гарненька секретарка… Чарівна дівчина, пане криміналрат. Гм… Моє загальне враження — негативне. Для нас. Уся ця контора, здається, справжня.
Доктор Горн зняв окуляри і почав протирати праве скельце. Здавалося, він зовсім не слухає.
— Треба дістати список усіх, хто там працює і живе, — сказав він похмуро. — Це, мабуть, можна доручити Ульманові…
О сьомій годині вечора в Якобсовій віллі почалась нарада «вузького кола».
Спеціально призначена для цих нарад кругла кімната у вежі мала тільки один видимий вихід. Вона була від підлоги до стелі обшита чудовою старовинною різьбленою панеллю і обставлена важкими, темними дубовими меблями. В панель було вставлено кілька пейзажів; знавець зразу ж помітив би серед них дві дуже добрі копії з Бекліна: «Староримську таверну» і «Віллу на березі моря». Зі стелі звисала важка люстра, але вона зараз не горіла. Кімнату освітлювала тільки маленька настільна лампа з жовтим абажуром. Кімната мала з двох боків по високому вузькому вікну. Навпроти дверей був великий камін, у якому палахкотіли, догоряючи, дрова.
Посеред кімнати стояв овальний стіл, за яким і зібралось «вузьке коло». До нього входили Якобс, Боббі Копш, доктор Шерц і ще один чоловік на ймення Джонні Літт. Джонні був керівником спеціального відділення організації, яке виготовляло фальшиві західнонімецькі марки. Це був високий, худий чоловік з довгими нервовими пальцями, що скидався на вченого; він був дуже вправним графіком. За останній час продуктивність його відділення так зросла, що шефа почало непокоїти питання збуту. Стоси банкнот у потаємному підвалі гаража «Зюд-вест» загрожували найближчими днями досягти стелі. Тому Якобс наказав тимчасово припинити друкування. Проблему збуту фальшивих грошей мали обговорити на сьогоднішній нараді. Саме виступав доктор Шерц.
— Панове, так далі діло не піде. Як ми робили до цього часу? На операцію відправляється двоє. Один має при собі повний портфель наших грошей, а другий пачку справжніх банкнот і поміж ними одну фальшиву. На випадок, якби він попався, — на щастя, такого ще не траплялось, — поліція не зможе нічого довести, бо фальшиву банкноту можуть будь-кому підсунути. Якщо йому вдається успішно збути банкноту, тоді він іде до свого напарника і бере в нього другу.