Нестяма
- Автор: Жолдак Богдан
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-384-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Нестяма». Краткое содержание книги:
Ця проза така кінематографічна, що здається, її персонажів знаєш особисто багато-багато років і до кожного з них, попри їхню недолугість, а часто й відверту пришелепкуватість, переймаєшся симпатією.
ISBN 978-617-679-384-7
Богдан Жолдак © текст, 2017
Дарина Жолдак © графіка, 1998
Назар Гайдучик © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © 2017
Ті, справедливо міркуючи, що коли Андрій Боголюб-ський досягне свої царственної мети й воцариться, «то вже потім Москву ніякими картами чи кістками назад не одіграєш, ні навіть у шахмати — бо це вже буде не твань, а повноцінна імперія».
І от вони всі, найближчі його родичі у кількості двадцятьох душ чоловіків (купно й з жінками), у башті села Бого-любово вночі підступаються під важкі двері його палат. Їх бо обурило: він щось запідозрив і став маніакально забобонний, і замикається у баштах веж. Тоді вони, пускаючи поперед себе дружину царську Уліту Кучку, проникають під нічні двері його.
— Впусти мене, любчику, — ніжно шепоче Уліта в замкову шпарину, — я бо прийшла тебе сексуально провідати...
Той, зрадівши од такої радості, одімкнув її, однак замість любощів побачив усю свою рідню, озброєну лютими мечами. Вдираються й по-звірячому довго рубають його, колючи, і, вирішивши, що справу зроблено, спокійно виходять на подвір’я.
Так ні! Цей недобиток і собі, виявляється, повзе туди подихати свіжим повітрям.
— Ох ти ж сука, тобі було мало?
Це їх розсердило до такої міри, що вони його дошма-тували аж так, що одрубали навіть праву руку, якою він марно затулявся од лез. А труп заборонили людям поховати. Дозволивши, правда, собакам догризти його, що потім науково засвідчив наш славний академік Герасимов, котрий реставрував тіло по кістках. Як то кажуть, де народився, там і помер.
Ікону святопрестольну Вишгородської Божої Богоматері вони забрали собі (тепер уже по-новому переіме-новану на Володимирську), отож вона, вкрадена з Києва, стала найбільшою їхньою державною святинею. А під одрубану правицю позбирали докупи всі навколишні залякані собакоїдством фінські села і вєсі й отак постало нарешті царство, з дозволу Батия поіменоване Московською ордою. Через цю руку й і вважається, що Андрій Боголюбський є першим московським (хоч і не номіно-ваним) російським царем, і саме його мощам вклонялися всі наступні монархи (а не праху Юрія Довгорукого, як би було належало, бо тоді б воцарилася київська зверхність). Но й тут є гарні перспективи, бо київський храм
Спаса-на-Берестові, де покояться його рештки, перейшов під руку московського патріархату й, можливо, буде перевезений до північної столиці, яку він колись необачно зо п’яну започаткував.
Ну, хто в це не повірив, то нехай пригадає, як Гітлер під-ступився під самісіньку Москву. І що? Сталін (а він був за своєю неповною середньою освітою семінаристом) раптом пригадав:
— Ми ж іще не розкуркулили забуту атеїстами ікону святопрестольну Вишгородсько-Володимирської Божої Богоматері?
— Розкуркулимо! — була відповідь.
— Ні в коїм разі!
Й узяв її та й обніс навколо Москви, й німецько-германська навала одкотилася.
Те ж саме зробив і Єльцин. Коли почалися гекачепівські невпинні смути, то він теж обніс нею їх, і воцарився. Той діяв за здалегідь попереднім планом, бо коли ще був партійним удільним князьком в Єкатеринбурзі, то наказав знищити упень будинок, де розстріляли останнього російського царя Миколу ІІ зі всією сім’єю законних нащадків. А сталося це 17 липня — точнісінько на знаменний день, коли святкуються святці кого? Та ж Андрія Боголюбсько-го, найпершого фактичного царя.
Отак! Саме така була подальша доля Андрія Боголюб-ського? За всі його вищезгадані подвиги московський патріархат причислив його до рівноапостольського лику святих, хоч це сталося аж через п’ятсот літ, але й до того люд московський почитав і вклонявся, на честь його збудовано храм на Красній площі імені Андрія Боголюбського, за що в подяку й було осліплено Василя Блаженного. Отак усе складно вийшло.
Хоча й тута треба сильно подумать, хто й кого зачислив у святці, бо й по цей день, Москва, яка стоїть на таких дивних піруетах історії, ще й досі являється єдиною в світі європейською столицею, яка ніколи не була хрещеною. Отакечки. Хоча й має найбільшу в світі християнську паству, хоч і не охрещену... Ну не парадокс? Хрестити її, хрестить щосили, як колись зробив із Києвом св. Володимир. Вона зараз має свого Володимира, та ще й Володимировича, то чому ж він зволікає? Тут не треба чухатися, як це робив був Андрій Боголюбський і дочухався...
Позганяв би усіх її мешканців у Москву-ріку, знову би перетовк на твань, охрестив би нарешті кожного, та й сам теж канонізувався у сан рівноапостольного. Й не треба було би знову і знову чергуватися владою з Мєдвєдєвим, який за народною легендою — онук Петербурзького рави-на, що для Росії нетипово. Як нетипово для неї і все інше.