Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем
- Автор: Мэнсон Марк
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7552-24-5
- Переводчик: Антоніна Ящук
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем». Краткое содержание книги:
Перша цінність, про яку ми поговоримо в наступному розділі, — це радикальна форма відповідальності: узяти на себе відповідальність за все, що відбувається з вами, хай би з чиєї вини це сталося. Друга цінність — непевність: визнання вашої власної нерозумності, культивування сумніву для власної вигоди. Наступна цінність — поразка: готовність бачити власні вади й помилки, аби їх можна було виправляти. Четверта цінність — заперечення: здатність і казати, і чути «ні», чітко визначаючи, що ви приймаєте у власне життя, а що — ні. І остання цінність — власна смертність. Ця цінність найважливіша, адже здатність приділяти найпильнішу увагу власній смерті — це, мабуть, єдине, завдяки чому ми зможемо розставляти свої цінності в правильному порядку.
Розділ 5
Це ваш вибір
Уявіть, що вам до скроні хтось тулить пістолет і наказує пробігти 42 кілометри менше ніж за п’ять годин. Інакше він порішає вас і всю вашу родину.
Оце було б лайно.
А тепер уявіть, що ви купили бомбезні зручні кросівки, ульотний спортивний костюм, місяцями затято тренувалися й пробігли ваш перший марафон. А на фініші вас вітала вся родина і друзі. Певно, це була б одна з тих митей, якою ви пишалися б усе життя.
Ті самі 42 кілометри. Та сама людина біжить. Той самий біль охоплює ті самі ноги. Але коли ви обрали все це самі й підготувалися, ця подія стала важливою віхою у вашому житті. А коли вас змушували проти волі, ця подія стала одним із найболючіших досвідів.
Часто єдина різниця між болючою проблемою і проблемою, яка стане для вас поштовхом, полягає у виборі. Одну із проблем обрали ви, і ви несете за неї відповідальність.
Якщо в нинішньому житті ви почуваєтеся нещасним, то, можливо, це тому, що вам здається, ніби деяких подій ви не контролюєте. Є проблема, якої ви не в змозі вирішити, проблема, яка звалилася вам на голову, але ви її не обирали.
Коли ми знаємо, що самі обираємо власні проблеми, то почуваємося сильними. Коли ж бачимо, що проблеми навалюються на нас проти нашої волі, то відчуваємо себе нещасними жертвами.
У Вільяма Джеймса були проблеми. Серйозні проблеми.
Він народився в заможній і знаній родині, але його постійно мучили жахливі хвороби. Через слабкі очі в дитинстві він на деякий час осліп. Через тяжкий стан шлунка і надмірну схильність до блювання Вільяму довелося дотримуватися суворої й нудної дієти. Він погано чув, а спазми у спині змушували Вільяма по кілька днів підряд лежати в ліжку, бо ні сидіти, ні стояти прямо він не міг.
Через проблеми зі здоров’ям Джеймс майже весь час був удома. У нього майже не було друзів, навчання в школі давалося не дуже добре. Зате він цілими днями малював. Це було єдине, що він любив робити, і єдине, що, йому здавалося, робив добре.
На жаль, так здавалося лише йому. Коли Джеймс виріс, ніхто не хотів купувати його картин. Минали роки, і батько, заможний бізнесмен, почав принижувати Вільяма, називати бездарним дармоїдом.
Тим часом його молодший брат Генрі Джеймс став відомим на весь світ письменником, а сестра, Еліс Джеймс, теж непогано заробляла власними книжками. У родині Вільям був наче білою вороною.
Розпачливо намагаючись урятувати синове майбутнє, Джеймс-батько використав власні бізнесові зв’язки, аби влаштувати Вільяма в Гарвард на медичний факультет. Синові сказав, що це його останній шанс. Якщо він і тут напартачить, на ньому можна буде ставити хрест.
Але на медичному факультеті Вільям ніколи не почувався в своїй тарілці. Медицина йому ніколи не подобалася. Джеймсу весь час здавалося, що він займає чуже місце. Зрештою, якщо Вільям не міг упоратися з власними проблемами, чи міг він сподіватися, що йому вистачить снаги допомагати іншим? Одного дня студентів-медиків повели на практичне заняття в психіатричну лікарню, і Джеймс написав у щоденнику, що відчув себе ближчим до пацієнтів, аніж до лікарів.
Минуло кілька років, і Вільям, змусивши батька оскаженіти, покинув навчання. Аби втекти від батькової люті, він вирішив приєднатися до антропологічної експедиції у тропічні ліси Амазонки.
Це було у 1980-х, тому трансконтинентальна подорож була важкою й небезпечною. Якщо в дитинстві ви грали у комп’ютерну гру «Стежки Орегону», то можете собі уявити цю подорож. Дизентерія, потонула худоба і все таке.
Але Джеймс подолав увесь шлях до Амазонки. Там мали початися справжні пригоди. На диво, у дорозі його слабке здоров’я жодного разу не дало збою. Та коли Вільям уже був на місці, у перший же день подорожі він підчепив віспу й мало не помер у тих джунглях.