Омріяний Рим

Уже маючи на своєму родоводі незмивну пляму від необдуманих рішень, Вар-син поклав собі будь-якою ціною присмоктатися до трону Цезаря. 31 року до н. е. він засвітився в битві при Акції, під час якої Октавіан розбив Марка Антонія та Клеопатру. Через це він став еділом[9], тоді претором[10], а 13 року до н. е. разом із Тіберієм — пасинком чоловіка, у минулому знаного під іменем Октавіан, а на той час уже відомого як імператор Август — його обрали консулом. Перший шлюб він узяв із донькою Марка Віпсанія Агріппи, правої руки й зятя Августа. Згодом одружився вдруге з Клавдією Пульхрою, донькою Августової небоги. І все це щоб показати: він належить до римської еліти й відіграє не останню роль в уряді Августа. Наляканий вимушеним самогубством батька, Публій Квінтілій Вар вирішив підлеститися до Августа та зблизитися з наймогутнішою людиною на землі. Відтоді, хоч у які землі йшов імператор, Вар у якомусь сенсі скрізь виступав представником його волі й престижу.

Його призначили намісником у Сирії, і про ті часи кажуть (можливо, й не зовсім справедливо), що він прийшов бідним у багату країну, а повернувся багатим з бідної. 7 року до н. е., діставши у своє розпорядження провінцію Германія, він вирішив якнайкраще скористатися з такої нагоди, хай під ту пору йому й було вже п’ятдесят три роки — а це поважний вік як на римлянина.

От лишень Германія була завойована братом Тіберія Клавдієм Друзом тільки на папері, тому й мир там панував також хіба що на папері. Друз дійшов аж до Ельби, і за такі визначні здобутки його найменували Ґерманіком. Позаяк ніхто, здається, так і не завдав собі клопоту спитати в германських племен, чи самі вони почувалися завойованими й колонізованими, Вар вирішив керуватися припущенням, що він є повноправним володарем цих земель.

Він почав видавати германцям накази, мовби ті були справжніми римськими підданцями, і стягувати данину з Германії — навіть тієї її частини, що лежала по той бік Рейну, наче й та земля також належала імперії. Серед германців наростало невдоволення, щоправда, якийсь час вони його приховували.

Про правління Вара зазначають, що він видавав закони й накази, немов був цивільним претором посеред міста, а не військовим генералом у нетрях великого дикого Wald[11] серед племен, яким не відомі жодні закони. Веллей Патеркул пише, що германці розігрували справжній цирк, удаючи, ніби ця законотворчість їм дійсно цікава, і позірно визнаючи дивовижні переваги римської цивілізації. Вони глузували з Вара, вигадуючи щонайбезглуздіші приводи звернутися до його суду, церемонійно поставали перед великим римлянином із проханням розсудити їх і тихенько собі гиготіли, розмовляючи між собою мовою, яку самі вони не могли записати, а римляни — зрозуміти, та яка, якщо судити з кількох слів, що дійшли до нас, безперечно, мала стосунок до сучасної німецької.