![Життєпис Білого Ворона [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Життєпис Білого Ворона [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #2
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Життєпис Білого Ворона [uk]». Краткое содержание книги:
«Життєпис Білого Ворона» оповідає про юнака на ім’я Білозір, який вважав, що має рідних, батька, власну оселю. А виявилося, що він круглий сирота, нащадок ворожого цій землі народу, а ті, що прихистили його, навіть не є людьми. Та, помандрувавши по світу, Білозір знову повертається в родину дивних, яка виростила його. Колишній наївний хлопець став дорослим шукачем пригод на прізвисько Білий Ворон, часом безжальним, часом жорстоким. Та в його серці непохитною зосталася вірність названому батькові, котрий виявився ватажком повстанців, і землі, яка дала можливість Ворону звити гніздо…
— Гей, ти, — розпочав Новомир задерикувато, — а що то в тебе на шиї?
На шиї я мав золотий мейдистський оберіг-трикутничок зі Всевидячим Оком посередині.
— Ну, оберіг, — озвався я ледь здивовано.
— А Око там є? — поцікавився спроквола Новомир.
— Певне, що є…
— А воно все видить?
Розмова почала мені не подобатися, і я відповів знехотя:
— Та все….
— А видитиме воно, що ми тебе нині маємо бити, моанська пико?
Кров бурхнула мені до скронь. «Моанська пика» була з тих образ, які не пробачалися. Гіршою образою було хіба що припущення, що котрась жона з родини «гуляла з ішторнійцем». Далі уже не розмовляли, а били в лице. Що я і зробив, не зваживши на переважаючу кількість супротивників.
Під час бійки я раптово помітив Вереса, котрий спостерігав звіддаля колотнечу. Це був непорядок — будь-хто з Лелегів мав захищати своїх.
— Вересе! — загорлав я, — поклич хлопців! Вересе!
Але Верес не побіг до села за підмогою і не кинувся рятувати мене. Вовчури тим часом потягли мене до зачиненої церкви, добре штурхаючи по дорозі. Я відбивався як міг, але хлопці відірвали від забитого вікна дошку, підняли мене і почали пропихати всередину.
— На-аших б’ють! — заверещав десь поблизу Мальвин голосок, — Лелеги за мною!
Я пнув ногою котрогось зі своїх мучителів і гримнувся на землю. Побачив при тому найкраще у світі видовище — Мальва на чолі селянських хлопців, з розпатланим волоссям і дрючком у руці.
— А-а! Бий Вовків! Назад до лігва! Тримайся Білозіре!
Розборонила нас вуйна Вербена і почала сварити. Мальва, обурено вимахуючи кілком, доводила, що Вовчури почали перші, і накинулися вдесятьох на одного. Під оком у неї наливався синець. Моє потовчене лице теж почало набрякати. Одна потіха — Новомир мав аж два синці і слід на лобі від Мальвиного дрючка. Решта хлопців з обох боків були не в кращому вигляді.
— Що сталося, Білозіре? — спитала Вербена.
— Вовчур обізвав мене «моанською пикою», — буркнув я, — сам він… Аби ви не втрутилися, я б ще йому додав.
— Новомире Вовчур, — мовила Вербена лиховісно, — скажи своєму батькові, що сьогодні Вербена Лелег завітає до нього в гості. Геть, по домівкам! Лікувати синці!
Вдома я навідріз відмовився їздити навчатися до Ігворри і хотів зірвати оберіг. Ненька заплакала:
— Я ж казала йому… Казала — не треба, Ольже! Хай буде як ми… Хай буде…
— Я не хочу бути мейдистом, — впав я в річ, — хочу ходити на капище в горах, як всі ви…
Мене ледве вмовили почекати до батькового приїзду. Я приготував цілу промову, аби розжалобити татка. Ольг дивився мені в лице, з якого ще не зійшли сліди сутички, сумовито і якось розгублено.
— Чому я маю бути мейдистом? — питав я обурено, — один в родині… Так і зостанусь «моанською пикою»… Я хочу бути як ти! Ти ж не мейдист? І ненька, і бабуня… Вуйна Вербена взагалі — відьма…
Ольг поклав мені два пальці на вуста:
— Про це не говорять вголос.
— Але ж вона зціляє… І є жрицею богині Дани….
— Тим більше… Сину, в родині має бути хоч один мейдист. Для прикриття. Ось князь Чорногорський…
— Князь Іргат? Але він великий пан! Його — то не лупцюватимуть!
— Мій родич сам себе карає, - зітхнув Ольг, — вважає, що грішить, тоді кається… Та річ не в тому. Сину, я дійсно помилився. Навчатись у панотця ти більше не будеш. Не треба, аби ти привертав до себе увагу. Ти введений у мейдистський закон, і цього досить. Зі старим Вовчуром говорила Вербена. Тебе більше не чіпатимуть.
— Але я їх не боюся!
— Звісно ні… Та не треба влаштовувати бійки між селищами. Це не чорногорський звичай.
Я не сказав батькові про одну свою підозру. Мені здалося, що Вовчурів нацькував на мене Верес. Недарма він тоді утік з бойовиська. Мальва ж оповіла мені, що Верес зустрічався з Новомиром за два дні до бійки, і вони про щось довго розмовляли. Я довго думав, чи варто набити родича, тоді вирішив, що самої підозри замало. Може слабосилий брат у перших просто злякався здорованя Новомира та його ватаги. Верес був дуже хоровитий, жінки шепотілися, що то від того, бо вуйна Алтея народила його недоношеним, коли дізналася про загибель чоловіка. Тож я дав Вересу спокій…
А ось дід Станимир мене здивував. Невдовзі після того, як Ольг поїхав знову у справах, дідо підізвав мене до себе і спитав:
— То що, не хочеш бути «моанською пикою?»
— Я — Лелег Білозір, чорногорець, — відрізав я, хоча боявся діда більше за всіх Вовчурів разом узятих.
Дід повернув до мене своє спотворене лице, і вперше в житті я помітив в його погляді щось схоже на приязнь.