Готель між двох світів
- Автор: Шмитт Эрик-Эмманюэль
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- Переводчик: Иван Рябчий
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Готель між двох світів». Краткое содержание книги:
П’єса «Готель між двох світів» (Hotel des deux mondes, 1999) — химерний погляд на «ціну» людини, на її справжню сутність.
П’єсу «Зрада Айнштайна» (La Trahison d’Einstein, 2014) присвячено моральній дилемі одного з найбільших в історії людства вчених: далі обстоювати свою жорстку позицію пацифіста чи все ж подарувати людству зброю, яка, ймовірно, врятує його від жахливої війни.
Маг (обернувшись до Президента). А й справді: дивно, що, за такої очевидної різниці між вами, Доктор С. вас досі не прийняв!
Тимчасом заходить Жульєн. Йому вочевидь ведеться значно краще.
Жульєн. Усім доброго дня.
Усі підводяться на знак вітання.
Жульєн. Мене звати Жульєном Порталем.
Маг. Дозвольте представити вам месьє Президента Дельбека та мадам Мартен.
Марі. Марі Мартен. Утім — просто Марі. Банальне ім’я…
Маг. А я — маг Раджапур.
Жульєн. Даруйте, вас це, певно, здивує, але мені незрозуміло, що я тут роблю. Не пригадую, щоб резервував номер у цьому готелі, а проте — щойно я увійшов, як моє ім’я було вже занотоване в журналі. Хто тут головний? І що це взагалі за місце?
Маг. Що ви маєте на увазі під «місцем»?
Жульєн. Як називається місто? Яке тут проходить шосе?
Маг. Гадки не маю!
Жульєн. Тобто як? Ви тут теж новенький?
Маг. О ні, що ви! Я — найдавніший пожилець у цьому готелі. Живу тут уже півроку.
Жульєн. Даруйте, але від ранку я досить збентежений, тож мені важко розуміти, що кажуть інші. Як називається цей готель?
Пожильці мовчать. Жульєн дивиться по черзі на кожного з них. Вони німують. Жульєн знову тре собі чоло. Марі кладе руку йому на плече.
Марі. Ви потрапили до аварії?
Жульєн. Так… або ні… (Напружено намагається пригадати.) Не знаю. Так, я справді був на якомусь шосе, була ніч. Хоч я й щедро приливав вином вечерю, все ж упевнено керував автівкою — «Пародео-С6», остання модель. Чули?
Маг. Я розрізняю лише два види автівок: ті, в яких на даху є позначка «Таксі», та решта інших.
Жульєн. Авжеж, я гнав, проте точно пам’ятаю, що вів упевнено! Я повертався додому…
Марі. На вас хтось чекав?
Жульєн (похнюпившись). Ні…
Марі. Шкода. Завжди хтось має чекати… це — єдиний спосіб уникнути катастрофи.
Жульєн (ображено). Не було ніякої катастрофи!
Усі дивляться на нього співчутливо і скептично водночас.
Жульєн (протестує). Аварії не було! Не було!
Усі мовчать. Жульєн сідає.
Жульєн. Я мав зрозуміти, що сплю, коли заїхав перепочити до цього мотелю.
Маг. До «мотелю»?! Але ж ви й дивак! Тільки послухайте! До «мотелю»!
Марі і Маг не можуть втриматися від сміху. Президент величезним зусиллям приєднується до їхніх веселощів.
Раптом вітальнею проходить служка в білому. Зупинившись на мить, він дивиться на пожильців і лагідно усміхається.
Гигикання миттю стихає.
Марі (присоромлено). Так, Еммануїле, ви маєте рацію: кепкувати неввічливо.
Президент (подивовано). А ви, бачу, його кличете Еммануїлом?
Служка виходить.
Жульєн. То ви можете мені допомогти?
Маг (Жульєнові). Повірте моєму досвіду, юначе: збагнути, де ви, можна лише одним способом — запитати в кожного з нас, що він робив перед тим, як потрапити сюди.
Марі схвально киває. Президент, трохи повагавшись, теж.
Президент. Якщо це вам справді допоможе…
Жульєн. Але ж це абсурд!
Маг. І все ж іншого способу не існує…
Марі. Його правда. (Жульєнові.) Запитайте мене! (Жульєн не реагує.) Та питайте ж мене, трясця! (Жульєн спантеличено кривиться, але Марі тлумачить це як згоду.) Ну ось, ви всі бачили — він мене запитав! (Радісно зітхає і починає свою оповідку.) Марі — саме так мене назвали батьки. До біса чудова думка! Цілісіньке життя я підтирала і витирала. Підтирала і витирала! Батьки ніби ще тоді знали, що губка, віник і ганчірка — єдиний для мене шлях. От і начепили мені на чоло це ім’я — Марі! Татко наймався працювати в селі — красенем був: такий темний увесь і волохатий. Зранку поголиться — а вдень уже відросло. Знаєте, що це означає, ні? Усе це волосся, що так і пре, — це чоловіча сила, тобто всередині забагато сперми, і чоловіку весь час кортить їбатися. Мама щовесни приводила нам братика чи сестричку. Менших за мене було аж дванадцять! Тож я мала весь час купу роботи — бідна матуся занадто втомлювалась. На щастя, тринадцятий — Паскаліто — прийшов на світ не дуже здоровим: личком був подібний до соняха і весь час куняв, байдужий до всього. Батьки всім казали, що бідолашне гепнулося з воза із буряками. Після цього таточко став одягати резинку. Я оце думаю, що матуся навмисне пошкодила собі рожачку…