Таємний посол. Том 2

Перед образами горить невеличка лампадка, під сволоком, на дерев’яній підставці, — воскова свічка, а в челюстях печі потріскує жовтавим полум’ям жмут смолистої скіпи.

За столом, на покуті, стоїть великий сніп жита, перев’язаний цупким перевеслом із лугового сіна і уквітчаний рясними кетягами червоної, мов кров, калини.

На столі, застеленому вишиваною скатертиною, в полив’яних мисках — кутя з узваром, вареники з сиром та сметаною, пироги з маком, шулики з медом, два кільця ковбаси, що виблискують підсмаженими боками. А посередині, на широкій дерев’яній таці, — крутолобий білий коровай.

Кілька разів на рік — у великі свята чи при зустрічі найдорожчих гостей — бідаки–господарі стягалися на таке багате частування.

Стара Звенигориха з дівчатами — Стехою та Златкою — порається біля печі та столу. Дід Онопрій вмощує на покуть, за сніп, горнятко з кутею та глечик з узваром — домовикам, тобто душам померлих, щоб ласкаві й добрі були до хати і всіх, хто живе в ній.

Младен з Якубом мовчки сидять на лаві. Яцько підкидає в лежанку дрова, а Спихальський, ще змарнілий після поранення, але вже веселий і жвавий, бо відчув в останні дні, як у його м’язи стрімко вливається нова молода сила, швендяє по хаті і, потираючи руки, заглядає до полумисків, дзбанів та пляшечок, які все ста–вила і ставила на стіл Звенигориха. Вуса його ворушилися, мов у кота, коли він чує поживу, а злегка булькаті голубі очі виблискували радістю: він наперед смакував багату вечерю!

— То єсть, паніматко, чудесне, вельми розкішне свято — ваш щедрий, чи то пак багатий вечір! — філософствував він, патетично звертаючись до старої господині. — У жодного народу не видів ніц нічого ліпшого!.. Які страви! Які напої! Ух! Аж дух забиває, холера ясна! — Він ковтав слину і прицмокував язиком. — А цей зворушливий сніп жита, що пахне й досі — уй! уй! — чебрецем, свіжою сонячною соломою і далеким–далеким літом! Ці шорсткі бринькучі колосочки і кисло–солодка червона калина між ними!.. Як це мило і дотепно! Напередодні Різдва і Нового року, на святвечір і щедрий вечір, вносити цей сніп у хату, ставити на найпочеснішому місці — на покуті і бажати, щоб Новий рік був такий же щедрий і багатий для господарів, як і цей золотий сніп! — Він підморгнув Стесі, яка саме розкладала на столі дерев’яні ложки.

— Амінь на доброму слові! — усміхнувся у сиву бороду дід Онопрій. — Вашими б устами та мед пити, пане Мартин!

— За цим діло не стане! Був би тільки мед! Га–га–га! — зареготав Спихальський і ляснув долонею Яцька, який, нахилившись, роздмухував у лежанці жар. — Годі тобі, хлопаку, тутай дмухати! Прецінь і в тебе, як і в мене, голод смокче за пупа! Ходімо лишень надвір та защедруємо під вікном паніматці, ачей, до столу покличе!