1000 фактів про Україну
- Автор: Сядро Владимир Владимирович, Скляренко Валентина Марковна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6621-3
- Жанр: История
Электронная книга - «1000 фактів про Україну». Краткое содержание книги:
Ще на початку VI століття до н. е. в Причорномор’ї з’явилися численні грецькі поселення – міста-поліси Ольвія, Херсонес, Феодосія, Тир, Німфей, Кіммерик, Мірмекій, Тирітака, Манаїс. Головним серед них був Пантикапей (нині – Керч).
До наших днів найкраще збереглися руїни Херсонесу, що знаходиться на околиці Севастополя. В IV–III ст. до н. е. територія цього міста складала 33 га, а населення – близько 15 тисяч жителів. Тут були широкі вулиці (4–6,5 м), торгівельна площа, багато споруд суспільного та культурного призначення, зокрема театр. Сьогодні в музеї під відкритим небом «Херсонес Таврійський» можна побачити залишки житлових будівель, винарень, гончарних печей, цистерн для соління риби, бань (терм), монетного двору, порту. Все це було характерно для грецьких поселень Криму.
Руїни Херсонесу
Нещодавно на Волині на берегах Хриницького водосховища українські археологи розкопали культову споруду готського племені – жертовник, який був центром великого поселення готів. Як стверджують історики, германські племена готів з’явилися на території нинішньої Волині в III ст. н. е. Вони перейшли безкраї поліські болота і підкорили праслов’ян – венедів. На місці готського поселення було знайдено гарпун з кості у вигляді тризубця, амфора із зображенням найдревнішого на території Європи рала та невеличка скульптурка єгипетського бога Сарапіса.
А у Закарпатській області археологи дослідили Малокопанський могильник і виявили там немало цінних знахідок – ритуальних посудин, знарядь праці, зброї, прикрас та начиння із золота. Вони датуються І ст. н. е., коли на цьому місці (біля села Мала Копань) заснувало своє поселення плем’я даків. В цілому, за словами вчених, на території України існує близько 150–200 тисяч археологічних пам’яток – це більше, ніж у решті Європи.
Найдревнішою слов’янською культурою на українських землях вважається зарубинецька (ІІІ ст. до н. е. – ІІ ст. н. е.). Її сліди вперше було виявлено біля села Зарубинці під Києвом. Розповсюдження цієї культури сягало меж сучасних Харкова, Луганська і басейну Дністра. Її городища складалися з 10–15 поселень, що належали одному племені.
Походження терміну «слов’яни» і досі остаточно не з’ясоване. Деякі історики вважають, що в його основі лежать поняття «слава» або «слово». Небезпідставним є і припущення, що «слов’яни» – «сли», тобто «посли», «представники» народу «вене». А візантійський історик Іордан писав, що слов’яни були відомі під трьома назвами: венети (венеди), анти та склавини.
У другій половині І тисячоліття слов’янське суспільство, яке вже мало більше 15 великих племінних об’єднань, розділилося на три гілки: західну, південну та східну. Найсильнішим племенем серед них були поляни, які врешті і створили Древньоруську державу – Київську Русь, що виникла на українських землях в ІХ сторіччі.
За переказами, столицю Древньоруської держави – Київ – заснували три брати з племені полян: Кий, Щек і Хорив, а також їхня сестра Либідь. Кий став його першим правителем. Сучасна наука вважає цю розповідь легендою, однак археологічні дані вказують на те, що засновниками Києва дійсно були поляни і що місто виникло приблизно у V сторіччі як центр їхнього племені.
Заснування Києва. Мініатюра з Радзивілівського літопису
Згідно з найдавнішим східнослов’янським літописом «Повість минулих літ», першими правителями Києва були варяги Аскольд і Дір, які у 862 році покинули дружину князя Рюрика, спустилися вниз по Дніпру і захопили це багате місто. В 882 році родич Рюрика Олег хитрістю виманив їх за стіни фортеці і, звинувативши в узурпації влади, вбив, після чого сам почав княжити у Києві.
За час свого правління войовничий та мудрий князь Олег (помер в 912-му чи 922 р.) розповсюдив свою владу на схід та захід від Дніпра. Але свій найвідоміший воєнний похід він здійснив 907 року в столицю Візантії – Царгород (Константинополь). Щоб дістатися туди із численною армією, Олегу, як стверджують літописи, знадобилося дві тисячі кораблів. Але візантійці закрили доступ до міської гавані, і тоді Олег вирішив дістатися Царгорода суходолом. Він звелів поставити кораблі на колеса і при ходовому вітрі швидко досяг мети. Перелякані візантійці вимушені були почати з ним переговори, в результаті яких погодилися виплатити Олегові данину. А князь на знак своєї перемоги над ними повісив на воротах Царгорода свій щит.