Що сказано
- Автор: Мельничук Аскольд
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-20-1
- Переводчик: Елена Васильевна Фешовец
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Що сказано». Краткое содержание книги:
Відзначений численними престижними нагородами, цей вишуканий, трагічний і водночас іронічний роман нащадка українських еміґрантів із Нью-Джерсі першим увів українську тему в американський літературний мейнстрім.
Роздоріжжя залишається не в межах історії, а в межах міфу — поза історичним часом, як маркесівське Макондо на початку «Ста років самотності», разом із переказом (із «тим, що сказано!») про пращура Тура. Тут варто ще раз придивитися до «значущих» прізвищ і топонімів роману — іронічне «Забобон», старше покоління, якраз і саме є міфом, переказом, у іронічному ключі — те, чого, можливо, немає і не було. Уже без усякої іронії, трагічне «Ворог» — прізвище тих, кому випало діяти в умовах нової, американської, реальності, один-проти-всіх, той, кого постійно плутають то з росіянином, то з поляком, воістину вигнаний. Власне, це прізвище добре підсумовує один із аспектів емігрантського життя — відчуття вселенської відторгнутості, відсутності рідного середовища, щільності атмосфери і безмежної кількості невидимих охоронних зв’язків, які у себе вдома сприймаєш навіть не фіксуючи, як належні. Натомість є безмір повітря, розрідженого, як у горах: дихай, скільки хочеш, але все одно на тебе чигає небезпека — не отримати достатньої порції кисню. І ти перетворюєшся на «ворога» навіть не тим, що воюєш проти когось (а родинна атмосфера у романі «Що сказано» — це безкінечна боротьба, уже законсервована, проти достеменних, але наразі далеких ворогів — радянської влади), — а тим, що ти є Іншим, невідомим, неможливим до прочитання. Недарма ж гість родини, по-бюргерськи самовдоволений і не надто вдумливий доктор Кайзер, без кінця ставить Аркадієві одні й ті самі питання, не розуміючи, звідки той і хто, і не уявляючи собі масштабів досвіду своїх нових приятелів — питає їх, наприклад, про розважальні поїздки, яких ці новоспечені американці ще не можуть собі дозволити.
Загалом в українському суспільстві слово «діаспора» часто вимовляється іронічним, якщо взагалі не зневажливим, тоном. Це попри той факт, що якраз із діаспори приходить до нас перша достойно написана історія України: Ореста Субтельного. І середовище, котре могло, як-не-як, породити Субтельного і Мельничука, варте пильнішої уваги (і поваги), бо історія діаспори — це теж наша історія, її інтегральна частина. Іноді лише погляд «зовні» здатен відкрити нам щось про нас самих — наприклад, наскільки ми насправді ще донедавна були (а може, ще і є…) заражені «імперськими» вірусами, орієнтуванням на класику сусідньої держави (і наразі правдивого ворога). А Мельничук розправляється з цим вірусом однією фразою: «добрий друг Левіна чи Леніна, чи як його там звати, того з бородою», нічтоже сумняшеся оприявнюючи нестак «ворожість» до чужих кумирів, як власне факт їхньої «чужості», без перепрошень і без поділу на хороших і поганих. Бо лише так малий гравець може відстояти себе і своє місце на світовій мапі — не визнаючи себе нічиєю частиною, сміючи мати власну про себе думку.
У своєму есеї про «Що сказано» Оксана Забужко пише, що цей роман, без сумніву, належить до української літератури, хоч його і написано англійською. Дуже хочеться, аби роман було нарешті прочитано — і відчитано, бо, разом із сюжетами літературними, у ньому є й багато літературознавчих — і пошук ідентичності, і поле алюзій і посилань, і взаємодія культур і мов, і образ дому, й історія еміграції, й епістемологія межисвіття, і ще багато-багато чого. І це — про нас, це — наше. Перефразовуючи відоме — і не дуже рафіноване прислів’я, — не такі вже ми і бідні. Просто ми іноді про це не здогадуємось.
Що сказано
Присвячую
моїм батькам, Едвардові та Олені,
і моїй сестрі Ганнусі
«Чи є щось правдивіше за правду? Так, легенда. Вона надає вічний зміст минущій істині».