Князь роси(вибрані поезії)
- Автор: Мельничук Тарас
- Язык: украинский
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Князь роси(вибрані поезії)». Краткое содержание книги:
Князь роси(вибрані поезії)
Перейти на страницу:
* * *
Хто вкрав мій сад,
мої морелі,
Мої собори і віки?..
Страшні мені куфайки,
і шинелі,
І літаків залізні вітряки.
Убите зілля —
довге зілля ночі,
Убита хата, вбито кров…
Де ж мають жити мої очі?
Де має жити мій Дніпро?!.
* * *
сидить дощик
у гаї гаї
та росу робить
крап-крап
крап-крап
яке тобі росо дати серце
щоб не розірвалося
дай мені серце
зелене як калина
а дай мені серце
солодке як Україна
* * *
я кров змиваю
і хмари стають
червоними
і небо стає
червоним
і білі лебеді —
червоні
але—
це лиш початок
Історичне
Т. Г. Шевченку
попереду копитить
морозенко у неволю
кінь його сльозою
полива метелицю
за ним біжить запорожжя
по полю
темне як темниця
…любов і плач
і стежка в люди
і сльози на підметках
нема нема
а чи ж буде
черлен саф'ян
на чоботи
гей-но хлопці
гей
чоботи саф'янці
світ у лантушку
наточили шанців
наварили куль
попереду дике поле
а позаду яр
і життя
перекотиполе
і брат яничар
і таке воно уранці
і таке вночі
що кінь в ямці
козак в ямці
а в яру сичі
біжить ріка з Запорожжя
та горить огнем
а в зеленій нехворощі
спить козак з конем
ой буланий
ой буланий
винеси на волю
і заснула Україна
в перекотиполю
* * *
вийду вранці у сад
вийду ввечері в сад
а саду наче нема
згадаю волю
згадаю неволю
а мама сама
і сама
* * *
Розлетілись ми, неначе пір'я,
Коли вдарить половик крилом.
Біле пір'я,
біле — на підгір'я,
А те сизе —
снігом замело.
Біле пір'я, біле
по долині,
А те синє — в море й на Дунай,
Наче в світі є дві України,
Але нас не любить ні одна.
* * *
повітря приємне
як жіночий голос
куля гніздиться
в стволі рушниці
(хоче відпочити)
Чумацький Шлях
перестрибнув через окоп
і сів
на мурашині яйця
ми ще існуємо
а вже в повітрі
вогненні змії
і босоногі танки
біжать за дівчатами
* * *
все чомусь
мені уявляються
скляні птахи
ось вони летять
хочуть сісти
на залізне дерево
падають
і розбиваються
на дрібні атоми
і скляні ніжки
ще довго тріпаються
на ґратах
* * *
Поплив… Куди ж його занесло,
Куди листок той занесло,
Що хоч би й золоті мав весла,—
Не помогло б…
Не помогло…
Не помогло!..
А сива плистка
На білім камені сидить,
І золота її колиска
Колише крапельку води.
* * *
дівчину пустив по Дунаю
поламались ярма несмілі об хлопців
дівчина діброву крильцем має
а зозуля кує у листочок сонце
дівчина тулиться сміхом
до гусяти
з горішка ядерце любить надвоє
одну половинку цілує мені на м'яту
а другу з гусятком
горішать обоє
* * *
дрімає всесвіт на травині
підперши зіркою щоку
стоїть по пояс в Україні
ромашка в білому вінку
і ниць падуть і люди й коси
перед ромашкою; — Прости!
і гострять зуби жовті оси
і золоті свої хвости
дівчата дзвонять спідницями
гарбуз ногами топче рінь
і над вечірніми женцями
пітніють тілом комарі
XX вік
І
чоловік просить води
а йому дають
до рук автомат
і посилають
убивати
чоловік просить
вишневого цвіту
а для нього вмикають
атомний реактор
чоловік хоче
збудувати ластівці
золоту хатку
а його волочать
в одній сорочці
будеш у шахи
з шахом грати
не на шаховій дошці
а на вибитих
власних зубах
і не вибитих ґратах
чоловік хоче махнути
стрічним дівчатам
чи друзям у лузі
зеленим кашкетом
а йому дають цілувати
вогонь з кулемета —
все одно
чи тут чи там
чи в уральських заметах
чоловік просить
Перейти на страницу: