Хрестики-нулики

Аж раптом у космолінгофонах, про які ми забули, в тих самих портативних автоматичних перекладачах, що дозволяють спілкуватись усім розумним істотам нашої Галактики, щось задзижчало, й ми почули врочисте: «Привіт вам, о брати по розуму!» Здивовані, ми обернулися і побачили біля чорносмородинового куща чотирьох симпатичного вигляду громадян, а за кущем широко відчинені ворота до оповитого таємницями імаського міста…

Так було встановлено контакт з мешканцями планети Імас. Виявляється, вони й нашим попередникам пропонували зіграти в хрестики-нулики. Залюблені в цю гру, імасці вважають її неодмінною ознакою розвинутої, миролюбної цивілізації. «Той, хто грає в хрестики-нулики, не здатний вчинити лихого живій істоті», — записано в їх найголовніших моральних кодексах.

Суворі, заклопотані справами розвідники минали пропоновані малюнки, накликавши на себе підозру інтелектуальної нерозвинутості та агресивності. А з малорозвинутою й агресивною цивілізацією на Імасі не хотіли мати справу. Ворота їхніх міст залишалися зачиненими.

Графітовий стрижень ми на Імасі знайшли. Швиденько відремонтувалися і гайда на Землю.

Та вже як почне не щастити, то не щастить до кінця. Легше було встановити контакт з таємничими імасцями, залюбленими в хрестики-нулики, аніж із комірниками земних баз Галактплодотрансу. Рік ми кружляли довкола Землі зі своїми центаврійськими помідорами. А комірники мов змовилися: «Нема тари. Нема місць у холодильниках. Ми не замовляли. Ми не просили. Везіть свої помідори в якесь інше сузір’я».