Колиска на орбіті
- Автор: Азимов Айзек, Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Колиска на орбіті». Краткое содержание книги:
Данія та Японія представлені на карті світової фантастики іменами своїх відомих письменників Нільса Нільсена й М. Фукусіми, цих прогресивних художників слова з їхньою вірою в людину, в торжество добра й розуму на планеті.
Друга половина XX століття характерна особливим розвитком фантастики в країнах соціалістичної співдружності. Це література виразного соціального оптимізму, важливих моральних проблем, які аналізуються в час найвищих досягнень науково-технічної революції і в контексті всього історичного досвіду людства. Фантастику країн соціалістичного табору в цьому збірнику представлено творами Гюнтера Крупката з НДР, Еміла Христова з Болгарії і Володимира Коліна з Румунії.
Різні письменники, різні стилі і “почерки”. Від гостросатиричного Роберта Шеклі й по-діловому доскіпливого Еміла Христова.
Різні тематичні материки. Від переосмисленої з нового погляду біографії класика американської літератури Томаса Вулфа в надзвичайно поетичному оповіданні Рея Бредбері “Про блукання вічні та про Землю” й до історичних ретроспекцій у творі “Лнага” Володимира Коліна.
Різні варіанти майбутнього. Від технічних утопій Артура Кларка й до соціальних застережень Гюнтера Крупката.
Різні прийоми “організації” матеріалу. Від імітації репортажу й аж до сучасної літературної казки, притчі.
Така вона сьогодні, багатолика фантастика.
Але є в цих авторів одна найголовніша спільність: хоч би як вони захоплювалися — хто більше, а хто менше — дивовижними здобутками науки й техніки, хоч би як вабили їх прогнози нових відкриттів науки й техніки, найважливішим з усього на планеті бачиться їм людина, від якої залежить майбутнє нашої цивілізації.
І це, безсумнівно, має принципове значення, бо нагадує людині про її відповідальність за все на планеті. Така фантастика посилює веління совісті й розуму людини.
Михайло Слабошпицький
А. Азімов
МОЛОДІСТЬ
У шибку брязнули камінчики — і хлопчик сонно завовтузився. Брязнули ще раз — прокинувся. Сів у ліжку, весь напружився. Минули секунди, поки збагнув, де він. Звичайно, він не вдома. Він за містом. Тут холодніше, ніж вдома, за вікном зелень.
— Щуплий!
Шепіт був хрипкий, сторожкий, і хлопчик кинувся до вікна.
Насправді його не так звали, та новий друг, з яким він недавно заприязнився, ледь кинувши оком на його худорляву постать, сказав:
— Ти — Щуплий! — і додав: — А я — Рудий.
Справжнє ім’я у нього також було інше, але “Рудий” цілком пасувало йому. Вони здружилися одразу тією безкорисливою, щирою дружбою, яка завжди буває в дітей, доки вони не стануть дорослими.
Щуплий гукнув:
— Гей, Рудий! — і радісно замахав другові, струснувши із себе залишки сну.
Рудий хрипким шепотом урвав його:
— Тихше! Хочеш усіх розбудити?
Щуплий тільки зараз помітив, що сонце ледве підхопилося над невисокими пагорками, тіні ще довгі й бліді, а трава росяна. Він притишено спитав:
— Чого тобі?
Рудий подав знак вийти.
Щуплий похапцем одягнувся, вдоволений, що може обмежити сьогодні ранковий туалет: побризкався ледь тепленькою водичкою. Поки біг до виходу, вона висохла, однак надворі шкіру знову зволожила роса.
Рудий сказав:
— Тихо, ти, бо як прокинеться мама, або татко, або твій татко, або навіть хтось із слуг, буде лементу: “Негайно вернись додому! Бігатимеш по росі — застудишся й помреш!”
Він так схоже передав інтонацію, що Щуплий розреготався й подумав: “Кращого товариша годі шукати”.
— Ти щодня ходиш сюди, Рудий? — поцікавився він. — Завжди удосвіта? Га? Ніби весь світ належить лише тобі, правда ж, Рудий? Навколо ні душі, і так все гарно.
Він почувався гордим: йому дозволили ступити у цей прекрасний світ.