Мисливці за орхідеями

Оселились Сатрапи в передмісті Лондона, і батькові щодня доводилось їздити на роботу в центр, у велику крамницю готового одягу, де він креслив викройки, кроїв матерію й діставав за це цілком пристойну платню.

Ясна річ, Єніковій матері нелегко було звикнути до нового оточення. Незнайома обстановка, чужа, незрозуміла мова — все викликало в неї тугу за батьківщиною, і, хоч земляки вряди-годи навідували Сатрапів, їй дедалі дужче хотілося додому. «Нема в світі як свій край», — казала вона. Бідолаху тішило лише те, що чоловік обіцяв повернутися до Чехії, тільки-но заробить трохи грошей.

Терезка теж ніяк не могла привикнути до життя на чужині. Зате Єнік, — тоді десятирічний хлопець, — почував себе на околиці Лондона наче дома.

Незнайома країна, велике місто, нові люди, все незрозуміле й незвичайне непереборно вабило хлопця до себе й полонило його уяву. Йому хотілося все бачити й усе знати.

З Франтішком Долежалом Єнік познайомився випадково на вулиці, коли одного разу раптом почув чеську мову; незабаром він заприятелював і з Вацлавом Веверкою, котрого Долежал відрекомендував родині Сатрапів як свого друга.

Непомітно й спокійно промайнули п'ять років. Аж нараз містер Гау, в теплиці якого працював Долежал, вирішив послати його на розшуки нових видів орхідей. Експедиція на чолі з Долежалом повинна була пройти південний Юкатан і Гватемалу, щоб знайти нові бульби відомих уже сортів, а відтак вирушити в Південну Америку, до ріки Амазонки й Бразілії, де ростуть нікому не відомі ще й рідкісні види орхідей.

Витрати не лякали містера Гау. Він знав, що вони окупляться з лихвою, і тому дозволив Долежалу взяти з собою помічника — його земляка й приятеля Веверку.

Долежал лаштувався в експедицію грунтовно й довго — на це пішло цілих два місяці. Він ні від кого не приховував, що збирається в далеку дорогу, і Єнік, тільки-но почув цю новину, одразу ж вирішив будь-що поїхати разом з Долежалом і взагалі втекти з дому! Долежал уже втретє вирушав до тропіків, озброєний неабияким досвідом, надзвичайною відвагою та багатими знаннями. Він сам називав себе «мисливцем за орхідеями», бо вважав цю справу не простим колекціонуванням: адже той, хто шукає нові види цих рослин, має бути готовий до боротьби з дикими звірами й лихими людьми, з морем та бурями, з тропічною спекою й хворобами, не кажучи вже про тисячі різних інших небезпек та непередбачених перешкод.

Оскільки Долежал дуже любив свого молодого друга Веверку й у всьому довіряв йому, то, не вагаючись, узяв його собі за супутника.

— Одна розумна голова добре, а дві ще краще! — сказав він якось, коли в родині Сатрапів зайшла мова про труднощі, що можуть трапитися експедиції в дорозі.