По струні. vol.1 Початок піднесення
- Автор: Абламська Настя
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «По струні. vol.1 Початок піднесення». Краткое содержание книги:
Автор: Настя Абламська
А день так добре починався...
Привіт, – хтось надскочив зненацька й поцілував у щічку. – Як пройшов день?
Хотілося б сказати ,,погано”, так як мізки стомились поглинати інформацію, хотілося б, щоб це питання було риторичним, тоді б не доводилось на нього відповідати, проте відповідь існує і завжди одна:
Нормально. А в тебе?
Могло б бути краще.
Ах, так! Це ж Женя – єдиний просвіток в її похмурому і сірому житті. Він прийшов, щоб врятувати її від прилипаючих лап до нудоти скучного четверга.
Хочеш щось перекусити? – турботливо запитав він.
Тільки кави.
Підемо в студентську столову?
Ні, не хочу. (Вона й так там кожен день буває.) Давай сходимо в інше місце.
Наприклад?
Туди, де ніхто мене не знає.
Женя трішки прижмурився, дивлячись кудись вбік, а потім таємничо посміхнувся і потягнув Христину за собою.
Вони сіли в автобус і поїхали на інший кінець міста. Там, на майже незнайомих вулицях вони знайшли маленьку затишну кав’ярню, від якої йшов запашних аромат кавових зерен.
Добре, що завтра п’ятниця. – промовив він, коли вже принесли два горнятка. – В тебе скільки завтра пар?
Дві.
Чудово. Може погуляємо завтра після обід?
Я не проти.
Її губи відчули тепло кавово-молочної суміші. В нього ж була суто чорна кава – гірка і терпка.
Вони розмовляли невимушено й трішки притишено на ті ж теми, що й усі закохані пари. Просили добавки і знову розмовляли. Христина дивилася на нього, на високого, упевненого в собі брюнета, з чудовими розумовими і фізичними даними, з чарівною посмішкою, з гарно зачесаним волоссям, у чорно-білій клітчастій сорочці, у темних джинсах та у легкій весняній куртці, що з появою перших теплих променів уже ніколи не застібалась. Вона дивилася на нього такого і думала: хіба може бути краще? З ним було тепло й спокійно. В неї немає нікого ріднішого за нього. Їй подобалось його товариство, приваблювала його безпосередність та чистий щирий погляд.
Христина глянула у вікно – на небі насувались хмари. Дивне явище в середині квітня. Як вона любить дощ. Як вона любить пити каву, коли віє прохолода. Як вона любить його...
Потім вони цілувалися на зупинці. Зверху почало крапати і на їхніх обличчях сльозами текли дощові краплинки. Вони мокли, але їм було байдуже. Мимо проїхало кілька маршруток і два автобуси, а вони ні разу на них не зреагували.
Ти змокла, – говорив він, огортаючи її плечі своєю курткою. – До твого гуртожитку так далеко... Поїхали до мене?
В тебе хтось є вдома?
Ні. Сьогодні і завтра я буду сам-однісінький... Складеш мені компанію?
Вона кивнула. Звісно, як тут не погодитись?
Женя був корінним жителем міста. Його батьки тримали невеликий магазинчик всякого реалітетного (чи нереалітетного) хламу... тобто, антиквару. На другому і третьому поверхах цього магазинчика приживала вся його сім’я. Коли батьки виїжджали кудись у справах, а його старша сестра ночувала у свого нареченого, він запрошував до себе Христину. А вона могла вночі спуститися вниз і походити поміж рядів старовинних та чудернацьких речей, які відбивали проблиск місячного світла, годинами вдивлятися в їхні незвичні людському оку форми, торкатися їх рукою, як сторож музею, вдихати запах століть... Так, вона не була проти.
Вони зайшли з чорного ходу. Будучи в себе вдома, він перевдягнувся в сухе. Христині ж дозволив взяти що-небудь сестри. Він був впевнений, що вона не дізнається про це. А якщо й дізнається, то що вона йому зробить?
Дивно, але дівчині зовсім не хотілося скидати з себе мокрий одяг, хоч вона жахливо змерзла і їй хотілося якнайшвидше втекти під ковдру. Стояла і просто чекала. Він залишив її саму в кімнаті, щоб не заважати. Цікаво, скільки часу він збирається не заходити? Вона дивилася на двері, думаючи, що ось він увійде і щось трапиться, щось до болю знайоме і до несподіваності приємне. А він не йшов! Чому ти не йдеш? Відколи ти такий боязкий? Христина скинула одяг. Чомусь їй хотілося, щоб хтось за неї підглянув. Ну хто-небудь? Вона навіть виглянула в коридор, але ніхто не стояв навколішки перед дверною щілиною. ,,Я починаю божеволіти,” – подумала вона і тут же одягнула чужі джинси та полосату кофтинку.
Непогано, – промовив Женя, тільки-но Христина зайшла до нього. – Тобі личить більше, ніж моїй сестрі.
Ти мені лестиш.
Ні, я кажу правду.
,,Ти просто хочеш затягнути мене в ліжко,”– чомусь вона подумала так, навіть не уявляючи чому.