Маленький принц (на украинском языке)
- Автор: де Сент-Экзюпери Антуан
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: ФТМ
- ISBN: 978-5-699-90130-2
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Маленький принц (на украинском языке)». Краткое содержание книги:
— Є такий закон, — сказав мені згодом маленький принц.— Причепурився сам уранці, причепури гарненько і свою планету. Треба полоти баобаби зараз же, як тільки побачиш, що то не рожі, бо молоді пагінці рож і баобабів майже однакові. Ця праця дуже нудна, але зовсім легка.
Якось він порадив мені постаратися намалювати такий гарний малюнок, щоб усе це гаразд затямили діти і моєї планети.
— Якщо колись вони вирушать у мандри,— сказав він,— це їм стане в пригоді. Іноді якусь свою роботу можна й відкласти, нічого від того не станеться. Але з баобабами відкладати годі — тоді чекай лиха. Я знав одну планету, там жив лінтюх. Він не звернув уваги на три кущики...
З оповіді маленького принца я зобразив цю планету. Я не люблю повчального тону.
Та люди так мало знають, скільки шкоди від баобабів, а небезпека для того, хто потрапив би на астероїд, від них така велика, що цього разу я роблю виняток і порушую свою стриманість. «Діти! — кажу я.— Стережіться баобабів!» Я хотів застерегти моїх приятелів від небезпеки, що давно чигає на них, а вони не знають цього, як не знав я сам раніше, хотів попередити їх і тим-то так завзято працював над цим малюнком. Словом, моє повчання варте тієї праці. Можливо, ви запитаєте: чому в цій книжечці немає ще таких показних малюнків, як отсей із баобабами? Відповідь вельми проста: я старався їх намалювати, але нічого не вийшло. А коли малював баобаби, мене запалювала думка, що це річ невідкладна.
VI
О маленький принце! Потроху я зрозумів твоє невеселе життя. Довший час ти мав лише одну розвагу: милуватися вечірнім сонцем. Я дізнався про це вранці четвертого дня, коли ти мовив мені:
— Я дуже люблю призахідне сонце. Ходімо подивимось, як сонце заходить.
— Але ж доведеться почекати...
— Чекати? Чого?
— Щоб сонце сіло.
Спершу ти дуже здивувався, а потім засміявся сам із себе і мовив:
— Мені все здається, ніби я вдома!
І справді. Всім відомо, що коли в Америці полудень, у Франції вже вечоріє. I аби за одну хвилину перенестися до Франції, можна було б подивитись, як там сідає сонце. На жаль, до Франції неблизький світ. А на твоїй планетці тобі досить було пересунути свого стільця на крок, другий. I ти бачив захід сонця щоразу, коли тільки бажав...
— Якось за один день я бачив захід сонця сорок три рази!
I трохи перегодом ти додав:
— Бачиш... коли стає дуже сумно, втішно помилуватися, як сідає сонце.
— Виходить, того дня, коли ти бачив захід сонця сорок три рази, тобі було дуже сумно?
Але маленький принц не відповів.
VII
П'ятого дня, знов-таки завдяки баранцеві, я довідався про таємниці життя маленького принца. Він спитав зненацька, навпростець, ніби це було наслідком довгих мовчазних роздумів:
— Якщо баранець їсть кущі, то він і квіти їсть?
— Баранець їсть усе, що попадеться.
— Навіть квіти з колючками?
— Авжеж, навіть квіти з колючками.
— Навіщо ж тоді колючки?
Цього я не знав. Я саме порався: ніяк не міг одгвинтити в двигуні міцно закручений шуруп. Мене дуже турбувало, чим обернулася вимушена посадка: питної води лишалось обмаль, і я вже боявся найгіршого.
— Нащо ж ті колючки?
Як уже маленький принц про щось питав, він не заспокоювався, поки не діставав відповіді. Шуруп той дався мені взнаки, і я сказав навмання:
— Колючки ні на що не потрібні, квіти випускають їх просто од злості!
— О!
Відтак, трохи помовчавши, гукнув майже сердито:
— Я тобі не вірю. Квіти такі кволі. I простодушні. I вони підбадьорюють себе.
Гадають, що колючі вони страшніші...
Я не відповів нічого. В ту хвилину я казав собі: «Якщо цей шуруп і зараз не піддасться, я розтрощу його молотком».
Маленький принц знов перебив мої думки:
— I ти гадаєш, що квіти...
— Де ж пак! Нічого я не гадаю! Я відповів тобі навмання. Я заклопотаний поважною справою!
Він глянув на мене здивовано.
— Поважною справою!
Він дивився на мене, на молоток у моїй руці, на чорні від мастила пальці, дивився, як я схилився над річчю, такою, в його очах, потворною.
— Ти мовиш, як дорослі!
Мені стало соромно. А він додав безжально:
— Ти все плутаєш... ти все перекинув догори ногами!
Маленький принц і справді дуже розсердився. Труснув головою, і вітер розмаяв його золоту чуприну.
— Я знаю одну планету. Живе там такий собі червонопикий добродій. Він не понюхав ні разу жодної квітки. Зроду не глянув на зірку. Нікого ніколи не любив. Він тільки й робить, що підбиває цифри. I цілий день торочить: «Я людина поважна! Я людина поважна!» — достоту, як ти. I дметься з пихи. А насправді він не людина, він гриб.
— Що?
— Гриб!
Маленький принц аж поблід із гніву:
— Мільйони років у квітів ростуть колючки. I мільйони років баранці все ж їдять квіти. То хіба це не поважна річ — зрозуміти, чому вони так стараються випустити колючки, які їм нічого не дають? Хіба це не важливіше і не поважніше, ніж рахунки червонопикого гладуна? I коли я знаю квітку, яка є єдина на світі і росте лише на моїй планеті, а якийсь баранець одного ранку з'їсть її, не тямлячи навіть, що він накоїв, це теж, по-твоєму, байдуже? Він зашарівся, потім озвався знову:
— Якщо ти любиш квітку, яка існує єдина на світі і лише на одній з мільйонів і мільйонів зірок, цього досить: милуєшся на зорі і чуєшся щасливий. Кажеш собі:
«Десь там і моя квітка...» Але коли баранець її з'їсть, це все одно, мовби всі зорі раптово згасли! I це, по-твоєму, байдуже!
Він більше не міг нічого сказати. Він раптом заридав. Споночіло. Я відклав інструмент. Смішно було думати про молоток, про шуруп, про спрагу й смерть. На цій зірці, на планеті — на моїй планеті Земля — плакав маленький принц, і його треба було втішити! Я взяв його на руки і почав люляти. Я казав йому:
— Квітці, яку ти любиш, не загрожує ніяка небезпека... Я намалюю твоєму баранцеві обротьку... Намалюю для твоєї квітки броню... Я...
Я вже й не тямив, що кажу. Я здавався собі страшенно незграбним. Не знав, як підійти до нього, як прихилити його до себе... Вона така загадкова, ота країна сліз.