![Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько. Книга друга [Naksitrallid. Teine raamat - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/7/4/2/muftik-pivcherevichok-i-mohoborodko-kniga-druga-naksitrallid-teine-raamat-uk-download.jpg)
Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько. Книга друга [Naksitrallid. Teine raamat - uk]
- Автор: Рауд Эно Мартинович
- Серия: Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько #2
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Олександр Сергійович Завгородній
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько. Книга друга [Naksitrallid. Teine raamat - uk]». Краткое содержание книги:
Мохобородьків голос умить посуворішав.
— Ти наступив на змія! — докірливо вигукнув він і зневажливим порухом виштовхнув Півчеревичка з-під своєї бороди. — Де ж були твої очі, сліпако?!
І Мохобородько мерщій поспішив туди, де хилиталася трава. За мить він схилився над змієм і ніжно говорив:
— Крихітний мій! Цей нерозумний Півчеревичок наступив на тебе, і через це ти звиваєшся. Півчеревичок топтав тебе своїми страшними голими пальцями! Він же дурненький. Але він ненавмисне заподіяв тобі лихо. Давай вибачимо Півчеревичкові, гаразд?
Муфтик тихцем підкрався до Півчеревичка й прошепотів :
— Змій укусив тебе?
— Ні, — прошепотів у відповідь Півчеревичок. — Та мало не вкусив… В останню мить я встиг підстрибнути.
— Це твоє щастя, — полегшено зітхнув Муфтик, одначе вмить його обличчя пойнялося тінню страху. — Диви, що робить Мохобородько!
— Ой біда! — вигукнув Півчеревичок.
— Стережися, Мохобородьку! — крикнув Муфтик.
Мохобородько взяв змія і почав на нього дмухати. Не зважаючи на занепокоєння друзів, він тихо бурмотів:
— Біль — вороні, недуга — сороці, і наш Рудольф буде здоровісінький-здоровісінький.
— Чому ти його називаєш Рудольфом? — поцікавився Муфтик, який трохи опанував собою.
— А хіба він не схожий на Рудольфа? — усміхнувся Мохобородько. — Про мене, Рудольф як Рудольф.
І з цими словами він спокійно поклав змія в кишеню.
— Ти що, — зблід Півчеревичок. — Ти збираєшся взяти його з собою?
— А чому б і ні?—насурмлився Мохобородько. —Якщо сама природа зігріває зміїв на своїх грудях, то чому один із них не може пожити тижнів зо два в моїй кишені?
— Два тиж-н-ні? — затнувся Муфтик.
— Еге ж, — рішуче мовив Мохобородько. — Тижнів зо два, доки зовсім одужає.
Муфтик і Півчеревичок збагнули, що переконати Мохобородька неможливо, і тяжко зітхнули.
— Ох, скоріше б випити заспокійливого чаю, — буркнув Півчеревичок.
Він підійшов до валеріанового кущика і висмикнув його з землі.
По тому вони рушили назад — Мохобородько попереду, Муфтик і Півчеревичок — кроків за двадцять позаду.
ПІВЧЕРЕВИЧОК НЕПОКОЇТЬСЯ
Повернувшись до машини, крихітні чоловічки найперше зварили собі заспокійливого чаю. І як тільки він охолов, випили швиденько, навіть без цукру.
— Тепер усе гаразд, — сказав Мохобородько, — ось трохи почекаємо і тоді побачимо, як він діє.
Чекали вони довгенько, проте ні Муфтик, ні Півчеревичок не виявляли ні найменших ознак заспокоєння. Навпаки, дедалі частіше стурбовано косували у бік Мохобородь-кової кишені: вона ворушилася.
Лише тоді вони відчули деяке полегшення, коли Мохобородько взяв у фургоні бідончик і сказав, що піде в село по молоко.
— Он воно що, — сказав Муфтик, немічно посміхаючись. — Досі ми здебільшого задовольнялися чаєм і ягідним соком, а тепер виявляється, що…
— Що ти станеш молокососом, — закінчив Півчеревичок Муфтикову фразу.
Мохобородько посміхнувся.
— Самі ви молокососи, — кинув він трохи сердито. — Я ж не про себе турбуюсь.
— А про кого? — поцікавився Півчеревичок.
— Звісно, про Рудольфа, — підвищив голос Мохобородько. — Бо куди ж це годиться — щоб хворий Рудольф не випив ковтка свіжого молока!
Півчеревичок мудро промовчав у відповідь. Сварки не виникло, і Мохобородько подався до села.
Муфтик і Півчеревичок одночасно зітхнули, перегодом зітхнули ще раз і всілися на землю. Якийсь час вони стурбовано дивилися услід Мохобородькові і не зронили й слова. Нарешті Півчеревичок утретє зітхнув і повільно перевів погляд на Муфтика.
— Слухай-но, Муфтику, — тихо сказав він. — Я можу бути з тобою відвертим, га?
— Я залюбки послухаю тебе, — сказав Муфтик.
Півчеревичок вів далі:
— Мохобородько, звісно, гарний хлопець, та… Чи розумно ми вчинили, коли, захопившись морозивом, заприятелювали з ним?
Від цієї одвертості Муфтикові стало ніяково. Він заходився без потреби вичісувати свою муфту, зашарівся і опустив очі.
— Ти гадаєш, що…
— Я гадаю, що надто поквапилися, взявши до свого гурту Мохобородька, — вів далі Півчеревичок. — Передусім слід було б вивчити його звички й уподобання. А ми, нализькавшись солодкого морозива, ладні були обійнятися з ким завгодно.
— Це ти вже перебільшуєш, — промимрив Муфтик.
Але Півчеревичок завівся не на жарт.
— Я ні на грам не перебільшую! — вигукнув він. — Якщо хто й перебільшує, то — Мохобородько. Чи це, по-твоєму, не перебільшення, коли до кишені беруть зміюку? Це, по-твоєму, цілком природно?