Болотяник і лис

Болотяник мовчки бездумно проводжав поглядом лиса, аж тут в очі йому впав сонячний зайчик від лисових червоних черевиків. Він здригнувся й покрутив головою, наче приходячи до тями. Лис, звівши плечі, наче від образи, чвалав геть. Болотяника охопив гнів. Його обличчя потемнішало від люті. «Я тобі покажу естетику, я тобі покажу телескоп!» — болотяник кинувся навздогін. Береза в розпачі тремтіла всім гіллям. Лис теж щось відчув, обернувся й побачив болотяника, що налітав чорною бурею. Він сполотнів, хапонув ротом повітря й дременув, як навіжений.

Болотяникові здавалося, ніби трава під ногами горить білим вогнем. Синє небо перетворилося на порожнє темне провалля, а на його дні заревло червоне полум’я. Вони мчали, аж гуло, ніби два паровики.

Лис летів, немов уві сні, і лише десь у закутку свідомості в нього лунало: «Ось і кінець, ось і кінець! Телескоп, телескоп, телескоп!»

Показався пагорб Акахаґі. Лис погнав навколо, сподіваючись урятуватися в норі.

І вже пірнав униз головою під землю, майнувши задніми лапами в повітрі, аж тут налетів болотяник. Мить — і понівечений лис висить у нього в руках, вишкіривши зуби, наче в посмішці.

Болотяник жбурнув лиса на землю й почав топтати ногами.

А потім поліз у нору. Там було темно й порожньо, лише стіни виляскували червоною глиною. Роззявивши рота, з якимось химерним відчуттям, болотяник видостався назовні.

Потім сягнув рукою до кишені плаща мертвого лиса. Витяг звідти лише пару поруділих колосків місканта. І гірко заридав уголос.

Сльози ринули дощем на лиса, але той лише посміхався, дивно вивернувши голову, й ніяк не хотів оживати.