Українські загадки
- Автор:
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Жанр: Развлечения
Электронная книга - «Українські загадки». Краткое содержание книги:
197. Стоїть, колихається,
Як торкнеш — то кусається.
198. Що за трава, що й сліпий знає?
199. Що пече без вогню?
200. Ні сучечок, ні листочок, а на дереві росте.
201. Що без ложки їсть?
202. Чотири ходаки, два бодаки, а сьомий помахайло.
203. Посеред дзора стоїть копиця, Спереду вила, а ззаду віник.
204. І своє дитя не забула, і чужих погодувала.
205. Спереду страшне, а ззаду рясне.
206. Іде в поле — як дощечка,
А йде з поля — як бочечка.
207. Голодна — мукає, сита — жує, Всім дітям молоко дає.
208. Як був малим, у чотири дудки
грав,
А став рости — став віз везти.
209. Йде — гуде село й гай; Незнайомий — утікай!
210. Носять мене четверо, показують двоє — блискучі обоє; два в мене слуха (то будуть уха); як б’ють— везу.
211. Мале, забавненьке воно:
У дворі гуляє,
Або підійде під вікно,
Хлібця дожидає.
Буває з двору як чкурне,
Шукать його — робота!
Або дивується, дурне,
Що перед ним ворота.
212. Хвіст кордюком, ніс п’ятаком, ще й два ряди гудзиків.
213. Під тином лежить, хвостиком вертить.
214. Не хвора, а все стогне, нічого не згубила, а все шукає.
215. Бігає, галасає, землю копирсає, Курличе і плаче, а світа не баче.
216. Прийшли німці під бабині сінці, стукотять, а одчинити не вміють.
217. Під горою під крутою купка хвостиків лежить.
218. Не балакає, не співає,
А коли хто йде, то господаря сповіщає.
219. Він ні бриє, ні стриже,
І корів не доїть,
Лише двору стереже,
Людям одяг кроїть.
220. Один всю роботу робить, другий господаря молоком поїть, третій хату стереже.
221. Ходить по городу кожух та свитина.
222. Не дід, а з бородою, не бик, а з рогами, не корова, а доїться.
223. З бородою, а не мужик,
З рогами, а не бик,
З пухом, а не птах;
Лико дере, а личаків не плете.
224. Довгі ноги — не осел; єсть і роги — да не віл.
225. У нашої бабусі сидить дід у
кожусі,
Проти печі гріється, без води умиється.
226. І вдень і вночі
У кожусі на печі.
227. Умивається часто, але рушником не витирається.
228. Живе в домі, лобок кругленький, кожушок тепленький, очі вузенькі, видющі, як ті зіроньки, блискучі, вуха малі, проте чуткі, вуса хоч і довгі, та рідкі, ноги короткі та прудкі. Удень на сонечку ляже, гарну казочку розкаже. Вночі бродить, на лови ходить.
229. Маленьке, сіреньке, а хвостик як шило.
230. Хвіст — як ниточка,
Само — як калиточка,
А очі — як сім’я.
231. Сіреньке, маленьке, хоч якого кота з місця стягне.
232. Літає крилами, ходить ногами, Падає вниз догори лапками.
233. Сам собі у пітьмі світить.
Щоби з’їсти когось — мітить.
234. Ой за лісом, за пралісом коні іржуть, а додому не йдуть.
235. По полю гасає, овечок хапає і нас лякає.
236. Жиє в лісі, хижий, дикий,
Душить кури та індики.
237. Прийшла кума із довгим віником На бесіду із нашим півником, Схопила півня на обід
Та й замела мітлою слід.
238. Горбатий мішок на чотирьох стовпах стоїть.
239. Хто на собі ліс носить?
240. Вік свій ходить з клумаками, та ще й сідають на нього з мішками.
241. Літом наїдається, а зимою висипляється.
242. Хто влітку гуляє, а зимою спочиває?
243. Біжить чимчик по долинці У сіренькій кожушинці.
244. Влітку сірий, взимку білий.
245. Звірок маленький,
Зимою біленький,
Літом сіренький,
По полю стриб-стриб,
По снігу тик-тик.
246. Бідному Савці нема долі ні на печі, ні на лавці.
247. Пролетіло на хвості
Та й сховалось в хворості.
248. Не ходжу я, а скакаю,
Бо нерівні ноги маю.
Через поле навмання Перегнав би я коня.
Я страшенний боягуз,
Всіх на світі я боюсь.
В полі, в лісі навкруги —
Скрізь у мене вороги.
Часом лізу я у шкоду, їм капусту на городах,
Моркву, ріпу, буряки.
Відгадайте — хто такий?
249. Повзун повзе, сімсот голок везе.
250. Хоч не шию я ніколи,
А голок в мене доволі.
251. Під ялинками і сосонками Лежить клубок із голками.
252. Котиться клубочок Зовсім без ниточок.
Замість ниточок —
Триста голочок.
253. Маленький, горбатенький все поле перерив.
254. За лісом, за пралісом круг заліза
лежить:
Ні взять, ні піднять, ні свиням оддать.
255. За лісом, за пралісом жива палиця лежить.
256. В’ється вірьовка, на кінці головка.
257. Люблю притаїтись,
На сонці погрітись,
Од людей сховаться,—
А люди бояться.
258. Ішов дорогою, знайшов зло і зло злом зарубав.
259. Тоненьке, вузеньке, по землі
в’ється,
Як батіг, довге, але зовсім не б’ється,
Людини боїться, молоко уживає; В лісі їх багато, мабуть, кожен знає.