Ритуал [uk]

От-от мали прибути найясніші особи суміжних держав — Юті видно було з вікна спальні, як похапцем розстеляють доріжки на бруківці палацового двору, як шикується оркестр, виблискуючи начищеною міддю. Миготіли в радісній веремії кучерики Май, бірюзова сукня, капелюшок з високою хвилею — маленька принцеса енергійно поринула в передсвяткову метушню.

Потинявшись палацом, постоявши коло книжкової шафи й покрутивши в руках до дірок зачитаний роман, Юта обсмикала злощасну рожеву сукню й подалася на материну половину.

У покоях королеви нікого не було. На відкритому клавесині гіркою громадилися капелюшні картонки, на килимі лежали забуті п’яльця. Юта мимохідь їх підняла — мати вишивала фрагмент легенди про викрадення дівчини драконом. Зелений шовковий дракон був уже готовий і вивергав жовтогаряче полум’я, а от його жертва поки що була позначена лише кількома стібками.

Мимоволі Юта побрела в покої фрейлін.

Вона йшла й торкалася до ліпних завитків на стінах, зітхала, намагалася дістати до носа кінчиком язика — на щастя, коридори були порожні й ніхто не міг визначити, личить це Юті чи ні. Та раптом до неї долинула приглушена розмова, і вона зупинилася. Юта впізнала материн голос і закрутила головою, намагаючись визначити, де саме розмовляють.

— …у цьому є й наша провина, — зітхнувши, зізналася комусь королева.

Юта, повагавшись, повернула на голос і опинилася в кімнаті, перегородженій важкою портьєрою. Там, за оксамитною стіною, королева слухала відповідь своєї співрозмовниці:

— Навряд, ваша величність. Ви не обділили її ні турботою, ні любов’ю.

Ютине серце на мить завмерло, щоб одразу закалатати бентежно й безладно.

— Звіздар запевняє, що цілий день буде чудова погода, — фрейліна, схоже, намагалася спрямувати розмову в інше русло.

Королева зітхнула зажурено:

— Ох, люба моя… До її лиця, до її фігури — та ще й кепський характер, дратівливість і впертість… Мушу глянути правді у вічі — вона ніколи не вийде заміж.