Історія України-Руси. XI - XIII вік

Оден варіант оповідання вносить непевність в двірську ситуацію в момент смерти Володимира. Смерть Володимира на разї затаїли; т. зв. Яков каже, що се вчинив Сьвятополк, лїтопись — що вчинили се двірські круги з огляду власне на Сьвятополка, що тодї як раз був у Київі. Авторитет обох звісток майже однаковий при теперішнїм станї наших відомостей 4), але лїтописна верзія має більш фактичної правдоподобности за собою: Сьвятополк, що в ролї полїтичного арештанта перебував у Київщинї, не міг бути таким паном ситуації на Володимировім дворі, щоб у момент смерти батька розпоряджати ся на нїм. А лїтописна верзія значить, що двір Володимира був противним Сьвятополку; чи як раз був по сторонї Бориса — не знати, але се дуже правдоподібно, коли київська дружина уважала Бориса кандидатом на київський стіл. Дуже правдоподібно, що його взагалї уважали батьківським вибранцем.

Але потаїти смерть Володимира — щоб вигадати час для Бориса, можна було дуже не довго. Вість зараз рознесла ся, Володимира тодї вивезли до церкви, а Сьвятополк зараз оголосив себе київським князем. З київських міст він мав якісь спеціальні впливи у Вишгородї; досить правдоподібний здогад, що батько міг його там посадити, випустивши з вязницї. Вишгородські бояри, чи „боярцї”, як згорда прозиває їх київський лїтописець, заявили Сьвятополку свою повну відданність, і серед них він вибрав потім убійників Бориса. Потайки порозуміваючи ся з Вишгородцями, Сьвятополк явно каптував собі Киян, роздаючи їм дарунки — з батьківської скарбницї, „отча богатства”, „овЂмь корьзна, а другим кунами, и роздая множьство” 5). Але Кияне поводили ся з резервою, з огляду на те, що військо було з Борисом: „яко братья ихъ быша с Борисомъ”; очевидно — Бориса уважали претендентом. Так на нього дивилось і військо: по лїтописи, батькова дружина, довідавши ся про смерть Володимира, заохочувала Бориса йти на Київ : „се дружина у тебе отня и вои; поиди, сяди в Кые†на столЂ отнЂ”.