Магам можна все [Магам можно всё - uk]

— Розкисаєш, спадкоємцю, — сказав я співчутливо.

Барон схопився:

— Я?! Таж слуга живісінький поки. Просто звичка в мене така, як у щура, щоб завжди другий вихід був…

Я зітхнув.

Татусь Іла де Ятера, самодур шістдесяти двох років, зникнув безвісти рік і вісім місяців тому. Пустився в подорож із молоденькою нареченою — і пропав; припускалося, смерть від руки невідомих розбійників. За півроку, згідно з законом, спадок і титул перейшли старшому сину Ілу, тому самому, що хлебтав тепер моє пиво.

Утім, якщо старий барон повернувся… пивом таку вість не заллєш. Тут треба міцнішого напою; таж виходить, що Іл самозванець. Негідний син, що дістав спадщину за живого батька.

У найкращому разі мого приятеля чекає віддалений монастир. У найгіршому — труп спливає в рові. Чи не спливає. За бажанням. Про норов старого Ятера в цих краях багато чули навіть ті, хто зроду глухий…

— Сядь, — запросив я.

Барон покірно опустився на козетку; ще хвилину тому здавалось, що кімната переповнена ним наче дріжджами. Тепер полуда спала — посеред вітальні сидів невеликий чоловік у чепурному, та добре пожмаканому вбранні. Навіть капелюх, недбало кинутий у кут, здавався пожмаканим і ображеним на весь світ.

— Докладніше, — наказав я, усідаючись навпроти.

Барон-самозванець помацав стрижені вуса — обережно, ніби боячись уколотись:

— На світанку будить мене Пер, дурень цей, очі на лобі: старий пан, мовляв, зволили об’явитися, зволили постукатися й пройти до себе. Я перше подумав — наснилось, мені й не таке, бувало… ну та нехай. Потім дивлюсь — премилостива жабо, все наяву, від Пера часником несе… Я його за комір — і в батькові покої, а там, знаєш, я все переробити велів, стіну проломити, хотів мисливську залу влаштувати… І точно — стоїть татусь посеред моєї мисливської зали, і очі вже білі: видко, дійняло його від моїх переробок… Я — бух у ноги: щастя, мовляв, а ми вважали загиблим, те-се… Мовчить, а очі білі! Я…